Охтирська ікона Божої Матері

Охтирська ікона Божої Матері отримала свою назву від невеликого міста Охтирка в Харківській губернії. У цьому містечку був храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці, де в першій половині XVIII століття жив благочестивий і доброчесний священник Василь Данилов (у службі він називається ієреєм Даниїлом). Влітку 1739 року, з Божого Промислу, отець Василь знайшов чудотворну ікону Божої Матері, яка згодом і стала називатися Охтирською. Одного разу він косив траву біля свого дому і раптом у густій високій траві побачив ікону, що сяяла незвичайним світлом; на ній була зображена Божа Матір, яка молиться перед Розп’яттям. У благоговійному страху отець Василь упав на коліна і почав молитися Божій Матері, а потім переніс ікону до свого дому. Через деякий час стали помічати, що в кімнаті, де стояла ікона, неможливо перебувати наодинці: людину охоплював таємничий страх. Бажаючи оновити живопис ікони, отець Василь передав її іконописцю Іоану, але той почув голос, який наказав повернути ікону назад священникові.

Через три роки отець Василь знову побачив від ікони чудесне сяйво, яке згодом неодноразово повторювалося. Незабаром у сновидінні він отримав повеління обмити ікону й накрити її покривалом. Прокинувшись, він негайно виконав наказ. Воду, якою обмивали ікону, отець Василь перелив у посудину і хотів вранці вилити в річку. Очікуючи ранку, він знову заснув, і йому вдруге з’явилася Божа Матір і наказала не виливати воду, бо вона зцілює від гарячки. Після сну отець Василь напоїв цією водою свою доньку, яка хворіла на гарячку, і вона одужала. Багато хворих, випивши цієї води, також зцілилися. Звістка про нову чудотворну ікону швидко поширилася. За благословенням Молдавського митрополита Антонія (Черновського; 1742–1748), у 1743 році було проведено розслідування чудесних зцілень. Після отримання письмових свідчень очевидців було складено донесення до Синоду. За наказом імператриці Єлизавети Петрівни від 26 листопада 1744 року було проведено нове розслідування, а згодом, у 1746 році, — ще одне, яке очолили архієпископ Чернігівський Амвросій (Дубневич; 1742–1750) та архімандрит Києво-Печерської лаври Тимофій (Щербатський; згодом митрополит Київський).

У 1751 році Святійший Синод постановив вшановувати новоявлену Охтирську ікону як чудотворну. В Охтирці святителем Бєлгородським Іоасафом було закладено величний собор за проєктом архітектора Растреллі. Імператриця Єлизавета Петрівна пожертвувала дві тисячі рублів на будівництво цього собору. У 1766 році, за благословенням єпископа Бєлгородського Порфирія (Крайського; 1763–1768), було встановлено святкування на честь Охтирської ікони — 2 липня. У 1768 році собор був освячений на честь Покрови Пресвятої Богородиці. З 1844 року щорічно, у суботу перед Днем Святої Трійці, чудотворну ікону урочисто переносили з собору до Охтирського Троїцького монастиря. У Неділю Всіх святих Охтирська ікона поверталася до Покровського собору.

За одним із передань, ця ікона була з Петром Великим під час Полтавського походу 1709 року, тобто ще до свого другого чудесного явлення. На іконі зображено поясний образ Богоматері, яка молитовно склала руки на грудях. Праворуч від Неї — хрест із розп’ятим Ісусом Христом.

У 1903 році під час відправлення ікони на реставрацію до Санкт-Петербурга її було викрадено, після чого вона опинилася в Китаї (м. Харбін) і була придбана С. А. Степановим. За свідченням харбінського протоієрея Н. Труфанова, який добре знав Охтирську святиню в місті Охтирка, образ був справжньою чудотворною іконою. У 1950-х роках син Степанова вивіз ікону до Бразилії, а потім до Сан-Франциско, де передав її Комітету Російської православної молоді. У липні 2010 року президентом РФ Дмитром Медведєвим чудотворний образ було передано Воскресенському Новодівичому монастирю, де він нині перебуває у Воскресенському соборі.

Перед цією іконою моляться про щасливе заміжжя дочок; вона також вважається покровителькою дітей.