Анна

Свята благовірна велика княгиня Анна – донька Ростовського князя Димитрія Борисовича, правнучка святого благовірного князя Василія (Василька) Ростовського, який прийняв мученицьку смерть за відмову зректися святої православної віри. Побратимом діда благовірної Анни був святий Петро, царевич Ординський, хрещений татарин, канонізований Руською Православною Церквою. У 1294 році благовірна княжна Анна вступила в шлюб із князем Михаїлом Тверським.

Багато скорбот випало на долю святої Анни. У 1294 році помер її батько. У 1296 році згорів дотла великокняжий терем з усім майном.

Невдовзі після цього тяжко захворів молодий князь. У немовлячому віці померла первісток великокняжої пари – донька Феодора. У 1317 році розпочалася трагічна боротьба з князем Юрієм Московським.

У 1318 році благовірна княгиня прощається навіки зі своїм чоловіком, який від’їжджав до Орди, де його було по-звірячому закатовано. У 1325 році старший син її, Димитрій Грізні Очі, зустрівши в Орді князя Юрія Московського – винуватця смерті батька, вбив його, за що був страчений ханом. Рік по тому жителі Твері перебили всіх татар на чолі з двоюрідним братом хана Узбека.

Після цього стихійного повстання вся тверська земля була спустошена вогнем і мечем, жителі винищені або вигнані в полон. Такого погрому Тверське князівство не зазнавало ніколи. У 1339 році в Орді гинуть її другий син Олександр і внук Феодор: їм відрубали голови, а тіла їхні розітнули по суглобах.

Благовірна велика княгиня була підготовлена до чернецтва всім своїм попереднім життям. Після кончини чоловіка випробування йшли одне за одним, і, здавалося, їх неможливо пережити, не впавши у відчай, проте Анна винесла все. «У жіночій природі чоловічу міцність мала ти...» – так ублажає Церква святу Анну Кашинську за її душевну стійкість. Невдовзі після мученицької кончини сина і внука Анна прийняла чернецтво спочатку в Твері, а потім, на прохання молодшого сина Василія, перебралася до спеціально збудованого для неї монастиря.

Тут вона і спочила 15 жовтня (2 жовтня за ст. ст.) 1368 року у схимі, тіло її було поховано в Успенському монастирському храмі. Ім’я благовірної княгині Анни з плином часу було забуте. У «Чуді про паламаря на ім’я Герасим» повідомляється, що в 1611 році в кашинському Успенському храмі було знайдено поховання Анни Кашинської.

Успенська церква на той час сильно занепала, церковний поміст обвалився і зруйнувався; труна Анни Кашинської, що була під підлогою, опинилася на поверхні. Проте жителі міста, не знаючи, чиє це захоронення, ставилися до нього без належного благоговіння: клали на труну шапки і навіть сідали на неї. У церкві паламарем служив такий собі Герасим, який був тяжко хворий.

Одного разу вночі йому з’явилася Анна Кашинська, зцілила його і сказала: «І навіщо труну мою ні в що не ставите і мене зневажаєте? І доки так бути мені від вас попрованій ногами?» Анна Кашинська наказала Герасиму розповісти про своє явлення настоятелю храму і запалити свічку перед її труною біля Нерукотворного Образа Спасителя. Після цього біля поховання Анни Кашинської почали відбуватися численні чудеса і зцілення (до прославлення святої було записано 41 чудо). Одне з чудес трапилося з розслабленою Софією Гавреневою, постриженою в чернецтво з іменем Феодосія в кашинському Стрітенському монастирі.

На її прохання в Успенському храмі біля труни Анни Кашинської був відслужений молебень до свята Успіння Пресвятої Богородиці та літія, після чого інокиня зцілилася. У Кашин привозили хворих із Твері, Углича, Переславля-Залеського, Новгорода та інших місць. У 1645 році тут побував родич царя Михаїла Феодоровича боярин В.

І. Стрешнев. Дізнавшись про вшанування Анни Кашинської, він подав чолобитну царю про прославлення святої, але в 1645 році цар помер, не встигнувши віддати розпоряджень.

З часом звістка про чудеса від мощів благовірної княгині Анни дійшла до благочестивого царя Олексія Михайловича. 25 червня (12 червня за ст. ст.) 1650 року відбулося перенесення мощів благовірної Анни Кашинської з дерев’яної Успенської церкви до соборної Воскресенської. На Соборі в Москві було постановлено відкрити її мощі для загального вшанування і зарахувати княгиню Анну до лику святих. Однак незабаром свята благовірна Анна Кашинська несподівано стає символом розкольників, і патріарх Іоаким у 1677 році призупиняє канонізацію святої, забороняє поклоніння святим мощам Анни Кашинської.

Хоча призупинення церковного вшанування благовірної княгині Анни тривало 230 років, вдячна народна пам’ять зберігала міцну віру в заступництво перед Господом своєї небесної покровительки. Перед вступом у шлюб, на службу, перед постригом, перед початком навчальних занять, приймаючи яке-небудь серйозне рішення, не кажучи вже про всілякі біди, хвороби і скорботи, віруючі йшли молитися до гробу благовірної Анни. У 1899–1901 роках розпочалася негласна підготовка до відновлення церковного вшанування, зокрема, поновився запис зцілень та інших чудес.

У 1908 році на повторну канонізацію було дано згоду Миколи II, а наступного року Синод оголосив днем пам’яті Анни 25 червня (12 червня за ст. ст.) – річницю перенесення мощів у 1650 році. 25 червня 1909 року в Кашині були звершені велелюдні урочистості з нагоди відновлення вшанування святої, на яких була присутня велика княгиня Єлизавета Федорівна. Уже в 1909 році в місті Грозному в області Терського козацтва виникла жіноча громада на честь святої благовірної княгині Анни Кашинської. Того ж року на честь Анни Кашинської була освячена церква в Петербурзі, що стала подвір’ям Кашинського Стрітенського монастиря (з 1992 року — подвір’я Введено-Оятського монастиря), а в 1914 році – церква Серафима Саровського та Анни Кашинської на новому цвинтарі Донського монастиря в Москві.