Августа (Защук), схимонахиня

### Трагедія січневих днів 1938 року Напередодні свята Різдва Христового особлива трійка НКВС Тульської області винесла свій черговий безжальний вирок. У крижані січневі дні 1938 року на розстріл очікувала група вірян: настоятель знаменитої Оптинської пустині Ісаак (Бобриков), схиігуменя Августа (Защук), ієродиякон Вадим (Антонов), послушники Данило П'ятібрат і Григорій Ларін, а також близько двадцяти інших священнослужителів, черниць та мирян. Серед засуджених, занурившись у глибоку молитву, тихо чекала своєї участі схиігуменя Августа. У цій літній жінці за сімдесят, з лагідним, втомленим обличчям та напрочуд ясними, живими очима, важко було впізнати колись тендітну й сором’язливу петербурзьку дівчину — Лідію Василівну Казнакову. Для всіх навколо вона вже давно стала просто рідною матінкою Августою. ### Дитинство та випробування юності Майбутня преподобномучениця народилася в Санкт-Петербурзі 2 червня 1871 року. Новонароджену дівчинку охрестили Лідією — на честь матері. Оскільки Лідочка росла хворобливою та слабкою дитиною, її дитинство минало під наглядом у родовому маєтку. Коли їй виповнилося лише шість років, раптово помер батько, Василь Генадійович Казнаков. Увесь залишений ним спадок згодом розділили між вдовою, братами та малолітньою Лідією. Попри слабке здоров’я, Лідія Казнакова виявила непересічні здібності до навчання, вчилася охоче та наполегливо. Отримавши освіту, вона разом із матір’ю на два роки переїхала до дідуся в Тверську губернію. Згодом, повернувшись до столиці, дівчина оселилася в мебльованих кімнатах, де познайомилася з молодим і блискуче освіченим офіцером Всеволодом Защуком. За два роки пара побралася. Сімейне щастя тривало недовго — лише перші два роки шлюбу. Лідія ставилася до чоловіка з безмежною скромністю та щирою довірою, натомість у відповідь отримувала лише холодність і грубість. Цей непростий союз, що тривав десять з половиною років і завершився розлученням, став для неї справжньою школою довготерпіння та християнського смирення, які згодом так знадобилися їй у чернечому житті. ### Шлях до Оптинської пустині У 1911 році Лідія Василівна виїхала до Монте-Карло, де вела дуже скромний спосіб життя без жодної прислуги аж до 10 жовтня. Коли у столиці спалахнули революційні заворушення, вона працювала в Міській думі, займаючись видачею промислових свідоцтв. Проте її душа прагнула зовсім іншого — спокою, молитви та служіння Богу. Саме тоді в неї визріло тверде рішення залишити світську суєту, прийняти чернечий постриг і пов'язати своє життя з Оптинською пустинню. Тут, вдихаючи благодатну атмосферу обителі, Лідія Василівна не лише слухала розповіді про легендарних духовних отців, а й особисто застала деяких великих старців. Протягом півтора року вона працювала бухгалтером з видачі хліба в місцевому племгоспі, а з грудня 1919 року присвятила себе роботі в новоствореному оптинському музеї. ### Арешт та мученицька кончина Хвиля радянських репресій не оминула праведницю. 16 грудня 1937 року в місті Бєлєві матінку Августу заарештували разом із групою з двадцяти монахів, черниць, священників та мирян. Трагічна і водночас велична розв'язка настала 8 січня 1938 року. Преподобномученицю Августу (Защук) разом з іншими засудженими священнослужителями та сестрами привезли на 162-й кілометр Сімферопольського шосе під Тулою. Саме там для них пролунав постріл, який обірвав земне життя і відкрив двері у вічність.