Августин (Бєляєв), Калузький, архієпископ

Життєвий шлях Олександра Олександровича Бєляєва розпочався 28 лютого 1886 року у місті Камишин, що на території тогочасної Саратовської губернії. Народившись у родині священнослужителя, хлопець з ранніх років виявляв глибоку побожність та особливу любов до храмового богослужіння. Прагнучи присвятити себе Богові, він здобув освіту спочатку в Кінешемському духовному училищі, а згодом — у Казанській духовній академії, навчання в якій успішно завершив у 1911 році. Протягом 1911–1920 років Олександр Бєляєв займався педагогічною діяльністю, викладаючи у різних навчальних закладах Пензи. У цей же період відбулися важливі зміни в його особистому житті: у 1913 році він обвінчався з Юлією, яка подарувала йому двох доньок. Після буремних революційних подій Олександр Олександрович обійняв посаду церковного старости, активно протидіючи розкольницьким рухам та захищаючи канонічне Православ'я. Радянська влада швидко звернула увагу на активного вірянина — у 1919 році його вперше заарештували, проте невдовзі відпустили на волю. Новий етап служіння розпочався 28 серпня 1920 року, коли Олександр Бєляєв прийняв священицький сан. Початок 1920-х років ознаменувався посиленням тиску на церкву. Так, у 1922 році за відкриту протидію кампанії з вилучення церковних цінностей отця Олександра заарештували. Після звільнення він разом із дітьми перебрався до Кінешми, де того ж року отримав сан протодиякона. У 1923 році його обрали єпископом Іваново-Вознесенським. На цій кафедрі владика служив із ревністю та самовідданістю, об'єднуючи навколо себе тисячі вірян. Стривожена його авторитетом влада невдовзі заслала єпископа до Кінешми, взявши з нього підписку про невиїзд. У 1924 році послідував черговий арешт, який за кілька місяців завершився звільненням. У 1929 році єпископа Олександра призначили на Алма-Атинську кафедру, проте через відмову місцевих чиновників у реєстрації він не зміг розпочати служіння. З 1 квітня 1930 року владика очолив Сизранську єпархію, де швидко здобув щиру повагу парафіян. Проте вже 21 лютого 1931 року радянські спецслужби заарештували його разом із групою духовенства та мирян. Вироком суду стали три роки концтаборів, які єпископ відбував у суворих умовах Свірлагу. Повернувшись із заслання, 9 квітня 1934 року Олександр Бєляєв отримав призначення на кафедру єпископа Калузького і Боровського. Його двері завжди були відчинені для кожного, хто потребував духовної підтримки та поради. Проте хвиля "Великого терору" не оминула архіпастиря: восени 1937 року його знову кинули за ґрати за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. 19 листопада 1937 року було винесено смертний вирок. Життя мученика обірвалося 23 листопада 1937 року — єпископа Олександра розстріляли в Калузі та поховали у безіменній загальній могилі. Справедливість було відновлено у 1989 році, коли радянська влада реабілітувала його ім'я. У 2000 році за стійкість у вірі та жертовне служіння Олександр Бєляєв був причислений до лику святих новомучеників і сповідників Російських.