Богоматір Боголюбська

Боголюбська ікона Божої Матері — одна з найдавніших чудотворних ікон Русі, написана у XII столітті на прохання благовірного князя Андрія Боголюбського (пам’ять 4 липня) на спомин про явлення йому Божої Матері.

У 1155 році благовірний князь Андрій, переселяючись із Вишгорода до Суздальської землі, взяв із собою чудотворний образ Божої Матері, написаний євангелістом Лукою (згодом ця ікона отримала назву Володимирської). За сім верст від Володимира коні, які везли кіот із чудотворною іконою, зупинилися й не могли рушити з місця. Благовірний князь Андрій попросив священника Миколая, що супроводжував його, відслужити молебень перед іконою Божої Матері і довго зі сльозами молився перед шанованим образом. Потім він перейшов у похідний намет, але не припиняв ревної молитви. У цей час йому явилася Пресвята Богородиця зі сувоєм у правій руці й повеліла благочестивому князеві образ Її, принесений із Вишгорода, поставити у Володимирі, а на місці Її чудесного явлення збудувати храм і святу обитель. Потім Вона молитовно підняла руки до неба, приймаючи благословення Христа Спасителя, Який у цей час явився над землею, благословив Її, і видіння зникло.

Виконуючи повеління, благовірний князь Андрій заклав на вказаному місці кам’яну церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці, де утворився і монастир. Потім святий князь покликав вправних іконописців і попросив зобразити Божу Матір так, як він бачив Її в явленні: на повний зріст, зі сувоєм у правій руці та з обличчям, зверненим до Спасителя. Коли будівництво церкви було завершено, благовірний князь Андрій переніс до неї написаний образ і встановив щорічне святкування на честь явлення Божої Матері 18 червня, яке утвердилося в Руській Церкві. Монастир і місто, що виникло навколо обителі, благовірний князь Андрій назвав Боголюбовим, бо, за його словами, «Божа Матір полюбила це місце», а сам князь відтоді став іменуватися Боголюбивим або Боголюбським. Чудотворну ікону Божої Матері, принесену з Вишгорода, згодом перенесли з Боголюбового монастиря до Володимира, в Успенський собор, а явлену ікону залишили в Боголюбові й назвали Боголюбською.

У XV столітті великий князь Василій Темний повелів поставити список із чудотворної ікони в палацовій Стрітенській церкві Московського Кремля. А благочестивий цар Федір Олексійович у 1680 році прикрасив первісний образ Боголюбської золотим хрестом.

На пізніших списках із чудотворної ікони часто зображують також контури самого монастиря, що постає із землі, та постать схиленого перед Пречистою князя Андрія.

У 1915 році видатний російський візантолог М. П. Кондаков (1844–1925) із жалем зазначав, що Боголюбська ікона, цей «дорогоцінний за строгістю загального типу пам’ятник», «на жаль, наближається до остаточного руйнування».

За словами мистецтвознавця Левона Нерсесяна: «Як і будь-яка давня святиня, ікона багаторазово поновлювалася, причому доволі рішучими способами, далекими від сучасних наукових методів, і на початок XX століття вона являла собою конгломерат із різночасових левкасних латок і кількох шарів запису. До того ж вона перебувала в не надто відповідних умовах — маю на увазі насамперед сумнозвісний температурно-вологісний режим, до якого ні в середньовіччі, ні в Новий час нікому не було діла…».

У серпні 1918 року ікону частково розкрили реставратори Комісії зі збереження та реставрації пам’яток давнього живопису на чолі з Григорієм Чириковим, які визначили її стан як поганий. У другій половині XX століття вона була відреставрована Мариною Василівною Романовою.

Вісім років, із 1963 по 1971 рік, реставратор Марина Василівна Романова знімала парафін чотирихлористим вуглецем. Із 1965 по 1968 рік вона поступово розкривала живопис по боках, знімаючи багатошарові записи (від XIX до кінця XIII століття); лише до 1970 року вдалося дійти до первісного напису на сувої, причому з’ясувалося, що й сам сувій, і зображення Спаса у правому верхньому куті дописані не раніше XIII століття, а текст напису («Владико Многомилостивий, Господи Ісусе Христе, вислухай молитву мою…») — уже у XVIII столітті; спочатку їх не було.

Шість років (1971–1976) Марина Василівна Романова витратила на тонування втрачених місць. Ще під час реставрації Боголюбська ікона вперше за кілька десятиліть була показана на виставці (1974) у Третьяковській галереї: там можна було побачити, хай і «крихке», бачення її первісного вигляду — справжню ікону, а не репродукції з фотопластинок 1918 року, які були єдино доступними кільком поколінням мистецтвознавців.

Хітон (нижній одяг) Богородиці — зеленувато-сірого кольору, мафорій (плащ, що покриває і Її голову) — коричневий; тіні на ньому написані сажею, а освітлені місця виділені яскравою кіновар’ю. На чолі та плечі Пречистої збереглися отвори для накладних зірок із дорогоцінного металу, які колись прикрашали мафорій; імовірно, таким самим був спочатку і вінець навколо Її голови.

Угорі зображені Спас, Богородиця, Іоан Предтеча, архангели Михаїл і Гавриїл — у цьому передання вбачає особисті молитовні ікони князя Андрія Боголюбського.

Серед московських списків найбільш шанованим був образ над Варварськими воротами Китай-міста. На ньому, окрім Пречистої, зображені молільники — московські святителі й блаженні, і сам цей особливий ізвод, у XVII столітті відомий як «Моління за народ», був святинею власне московською, що оберігала жителів білокам’яної столиці.

До дня святкування Боголюбської ікони, тобто 18 червня за старим стилем, перед цим образом звершували урочистий молебень, після чого ікону спускали зі звичного місця вниз і на три дні встановлювали у спеціальній шатровій каплиці-«наметі». На цей час проїзд через Варварські ворота припинявся — уся площа наповнювалася богомольцями, які бажали прикластися до чудотворного образу. Саме тут у 1771 році виник відомий «чумний бунт» після того, як архієпископ Московський Амвросій (Зертіс-Каменський) заборонив стражденним москвичам шукати у Боголюбської ікони зцілення від чуми. Шатрову каплицю XIX століття знесли у 1928 році, а через п’ять років така сама доля спіткала і самі давні Варварські ворота — нині лише їхній фундамент можна побачити в сусідньому підземному переході. Сам чудотворний список нині перебуває у Петропавлівському храмі біля Яузьких воріт (щоп’ятниці тут служать молебень з акафістом), а його «заступниця» (на час, коли образ спускали до каплиці) — у Воскресенському храмі в Сокольниках (акафіст у понеділок).

У першопрестольній столиці Боголюбській іконі Божої Матері був присвячений також літній собор Високопетровського монастиря (усипальниця бояр Наришкіних); у північній столиці — домовий храм при Олександро-Невському притулку — будинку опіки бідного духовенства наприкінці Невського проспекту.

Чудотворні списки з Боголюбської ікони були в Калузькій губернії (у селі Юр’ївське Боровського повіту — Боголюбська-Юр’ївська, яка в середині XIX століття позбавила від холери міста Боровськ і Малоярославець; у Тарусі — прославилася у 1848 році), у Рязанській губернії (у селі Зимарове поблизу Раненбурга — Боголюбська-Зимаровська, також прославилася у 1848 році), у Тамбовській губернії (у містах Козлов і Єлатма — прославилися у 1771 та 1831 роках), у Ярославській губернії (Боголюбська-Углицька в углицькому храмі на честь царевича Димитрія — прославилася у 1654 році). Усі вони принесли чудесне припинення моровиць і пошестей; це стало характерною особливістю благодатної дії всіх списків Боголюбської ікони.

На її честь були засновані обителі: чоловіча «Кіновія», приписна до Троїце-Сергієвої лаври (на півострові поблизу Гефсиманського скиту), а також жіночі — у Пермській губернії (в селі Сарси-Другі Красноуфимського повіту) і Костромській губернії (у лісових нетрях поблизу міста Макар’єва).

Відновлена на початку 1990-х років Боголюбська обитель під Володимиром зберегла всі свої храми, включно з найдавнішим Різдвяним, соборним Боголюбським (де біля правого стовпа перебувала чудотворна ікона) і приписним до монастиря всесвітньо відомим храмом Покрови Богородиці на Нерлі.

З 1992 року первообраз ікони перебував у Свято-Успенському жіночому Княгининому монастирі у Володимирі в спеціальному «кліматичному кіоті» в місцевому ряду. Після погіршення стану з 4 червня 2009 року Боголюбська ікона перебуває на реставрації у Володимиро-Суздальському музеї.

Ікона зображає Богородицю без Немовляти, на повний зріст, у молінні перед Господом, Який показаний у небесному сегменті. У руках Пресвятої Богородиці зазвичай зображують сувій, на якому пишуть:

«Владико Многомилостивий, Сину і Боже мій, молю Тебе, нехай перебуває Божественна благість на людях Твоїх і світлосяйний промінь слави Твоєї нехай сходить повсякчас на місце, Мною обране.

Владико Многомилостивий, Господи Ісусе Христе, Сину і Боже мій, прихили до Мене вухо Твоє, бо Я молю за світ.

Царю Небесний, многомилостивий і премилостивий, Владико Боже і Чоловіколюбче, і всього творіння Творче, Господи Ісусе Христе, і всякого добра Подателю, Чоловіколюбче, Сину і Боже мій, почуй молитву раби Твоєї і Матері, прийми кожну людину, що славить Тебе і Мене, рабу Твою.

Владико Вседержителю, Сину і Боже мій, прихили вухо Твоє і почуй молитву Матері Твоєї, що призиває ім’я Твоє святе, і помилуй».

У багатьох варіантах ікони до Богородиці навколішки звертаються ті, хто стоїть перед Нею; їхній склад змінюється залежно від іконографічного ізводу, найчастіше серед них зображено Андрія Боголюбського.

Іконографічно Боголюбську ікону відносять до типу Агіосорітісса (інакше — деісусна ікона), з тією різницею, що в Боголюбській іконі «відновлено» втрачений у іконах Богородиці цього типу деісусний сюжет: у ній виразно зображений Христос, до Якого й звернена в молитві Божа Матір. На Боголюбській іконі Богородиця постає як заступниця і посередниця, але присутні й риси композицій Оранти та Одигітрії, що вказує шлях тим, хто звертається до Неї.