Данило
II Сербський архієп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
За 600 років до Р. Х. Єрусалим був завойований вавилонським царем; храм, споруджений Соломоном, був зруйнований, а безліч народу ізраїльського відведено в полон.
Серед полонених були знатні юнаки Даниїл, Ананія, Азарія та Мисаїл. Цар Вавилону Навуходоносор наказав навчати їх халдейської премудрості, виховувати в розкоші, при своєму дворі. Але вони, зберігаючи заповіді своєї віри, відмовлялися від надмірностей і вели суворий спосіб життя; харчувалися вони лише овочами та водою.
Господь дарував їм мудрість, а святому Даниїлу — дар прозорливості та тлумачення снів. Святий пророк Даниїл, свято зберігаючи віру в Єдиного Бога і уповаючи на Його всесильну допомогу, мудрістю своєю перевершив усіх халдейських звіздарів та волхвів і був наближений до царя Навуходоносора. Одного разу Навуходоносор побачив дивний сон, що вразив його, але, прокинувшись, він забув побачене.
Вавилонські мудреці виявилися безсилими дізнатися, що наснилося царю. Тоді святий пророк Даниїл прославив перед усіма силу істинного Бога, Який відкрив йому не тільки зміст сну, а й його пророче значення. Після цього Даниїл був зведений царем у сан начальника Вавилону.
Незабаром цар Навуходоносор наказав спорудити своє зображення — величезну статую, якій належало віддавати божеські почесті. За відмову зробити це три отроки — Ананія, Азарія та Мисаїл — були вкинуті в палаючу піч. Полум’я піднімалося над піччю на 49 ліктів, обпалюючи халдеїв, що стояли поруч, а святі отроки ходили посеред полум’я, підносячи молитву Господу і вихваляючи Його (Дан. 3:26–90).
Ангел Господній, з’явившись, остудив полум’я, і отроки залишилися неушкодженими. Цар, побачивши це, наказав їм вийти і звернувся до Бога істинного. За царя Валтасара святий Даниїл витлумачив таємничий напис («Мене, Текел, Перес»), що з’явився на стіні палацу під час бенкету, який віщував падіння Вавилонського царства.
За перського царя Дарія святий Даниїл через наклеп своїх ворогів був кинутий у рів з голодними левами, але вони не чіпали його, і він залишився неушкодженим. Цар Дарій зрадів за Даниїла і наказав у всьому своєму царстві поклонятися Богу Даниїловому, «бо Він є Бог Живий і Присносущий, і царство Його незрушне, і владарювання Його безкінечне». Святий пророк Даниїл глибоко сумував за своїм народом, що терпів справедливу кару за безліч гріхів і беззаконь, за порушення заповідей Божих — тяжкий полон вавилонський і розорення Єрусалима: «Прихили, Боже мій, вухо Твоє і почуй, розплющ очі Твої і споглянь на спустошення наші і на місто, на якому наречене Ім’я Твоє; бо ми покладаємо моління наші перед Тобою, уповаючи не на праведність нашу, а на Твоє велике милосердя» (Дан. 9:18).
Святому пророку, який праведним життям і молитвою спокутував беззаконня свого народу, була відкрита доля народу Ізраїлю і долі всього світу. При тлумаченні сну царя Навуходоносора пророк Даниїл сповістив про царства, що змінюють одне одного, і про велич останнього Царства — Царства Господа нашого Ісуса Христа (Дан. 2:44). Пророче видіння про сімдесят седмин (Дан. 9:24–27) повідало світові знамення Першого і Другого пришесть Господа Ісуса Христа та пов’язаних із ними подій (Дан. 12:1–12).
Святий Даниїл клопотався за свій народ перед наступником Дарія — царем Кіром, який вельми його цінував, і оголосив полоненим свободу. Сам же Даниїл і друзі його Ананія, Азарія та Мисаїл дожили до глибокої старості і померли в полоні. Згідно ж зі свідченням святителя Кирила Олександрійського, святі Ананія, Азарія та Мисаїл були обезголовлені за велінням перського царя Камбіза.
Святитель Данило II Сербський
Святитель Данило Сербський, єдиний син багатих і знатних батьків, був наближений до сербського короля Стефана Уроша Мілутина. Відмовившись від світської кар’єри, він прийняв постриг від ігумена монастиря святителя Миколая в місцевості Кончул на березі ріки Ібр. Подвижницьке життя інока Данила було прикладом для всієї братії.
Архієпископ Сербський Євстафій рукоположив його у пресвітера й прийняв у свою келію. Коли ж прийшов час обирати ігумена Хіландарського монастиря на Святій Горі Афон, призначення отримав святий Данило. Ігуменство йому довелося звершувати в найтяжчий для Афону час, коли вигнані з Палестини хрестоносці, змішавшись з арабами, грабували й розоряли афонські монастирі, «не щадячи жодної святині». Святий Данило мужньо перебував у Хіландарі, який витримав і штурми, і облогу, і голод.
Коли на Святій Горі запанував мир, він склав із себе ігуменство й усамітнився в келії святого Сави Сербського в Кареї. Під час міжусобної війни Уроша Мілутина з братом Стефаном Драгутином подвижник був викликаний у Сербію й примирив братів. На батьківщині Данило був посвячений у єпископа Банського й поставлений настоятелем знаменитого монастиря святого Стефана — королівської скарбниці. Закінчивши в Банську будівництво кафедрального храму на честь святого апостола й архідиякона Стефана, він знову повернувся до іноцьких подвигів на Святу Гору.
Удруге святитель був покликаний з Афону у 1325 році для возведення в архієпископа Сербського, що відбулося на свято Воздвиження Хреста Господнього. У торжестві брали участь прот Святої Гори Гарвасій та святогорські старці.
Архієпископ Данило був прикладом благочестя, мудрим архіпастирем. Його служіння відзначалося повною нестяжательністю, невтомними трудами про потреби Церкви й пастви та про красу святих храмів. У 1335 році в Дечах він звів храм на честь Вознесіння Господнього — один із найкращих християнських пам’ятників Сербії.
Зібравши відомості про минуле Сербії, святитель склав «Родослов», де описав життя сербських володарів і сербських першосвятителів. Ще за життя він удостоївся дару чудотворінь і зцілень.
Після 14 років архієпископського служіння святитель Данило відійшов до Господа 19 грудня 1338 року.