Давид
Гареджійський прп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Давид Гареджийський прийшов за повелінням Божої Матері до Грузії із Сирії в середині VI століття разом із преподобним Іоанном Зедазнійським у числі його 12 учнів. Спочатку святі отці оселилися на горі Зедазені, неподалік від Мцхети. Через три роки преподобний Іоанн розіслав своїх сподвижників у різні куточки Грузії. Преподобний Давид зі своїм учнем Лукіаном оселився в околицях Тбілісі на горі Мта-Цмінда («Свята Гора»). Слід сказати, що саму Грузію було охрещено понад 200 років до цього святою Ніною. Але за всю свою історію Грузія зазнавала сильного тиску з боку Персії. Було безліч навал персів, країна потерпала від спустошень та пожеж, довгий час перебувала в облоговій залежності від персів. Якщо спочатку перси намагалися винищити християнство мечем, то згодом стали діяти вельми хитро. Вони почали всюди насаджувати маздеїзм, те, що в народі називають вогнепоклонством.
Тим ремісникам і купцям, які приймали маздеїзм, перси надавали безліч усіляких пільг. Дійшло до того, що капища вогнепоклонників почали розташовуватися просто біля входів до християнських храмів. Тому прихід отців-сирійців до Грузії можна назвати другим хрещенням. Щочетверга преподобний спускався до міста і повчав жителів в основах християнської віри. Багато мешканців почали повертатися в лоно християнської Церкви. Природно, жерцям-вогнепоклонникам це не подобалося, і вони підкупили одну грішну жінку, щоб вона обмовила преподобного, назвавши його винуватцем свого гріха. Коли преподобного викликали на суд, він підійшов до цієї жінки і, торкнувшись посохом її черева, запитав: «Чи я твій батько?» З утроби пролунав голос: «Ні», і був названий справжній винуватець її падіння. Після цього на очах у здивованого народу вона народила камінь. На згадку про таке дивне небесне заступництво преподобний випросив у Господа на тій горі цілюще джерело, до якого й донині приходять грузинки зі своїми жіночими немочами.
Після цього преподобний Давид разом із Лукіаном залишили околиці Тбілісі і віддалилися на південний схід у пустельну місцевість Гареджі. Тут подвижники викопали собі в горі келії і оселилися в них. Пізніше біля них стали селитися й інші пустельники, так утворилася знаменита Давидо-Гареджийська лавра. Незадовго до своєї кончини преподобний Давид вирушив на поклоніння до Святої Землі. І ось, зійшовши на гору, з якої вже відкривався краєвид на Святе Місто, преподобний сказав своїм супутникам, що не гідний своїми ногами ступати там, де ходив Спаситель. Він попросив їх помолитися за нього біля Гробу Господнього, а сам із молитвою взяв із землі три камені, поклав їх у торбину і повернув назад. У цей час єрусалимському Патріарху з'явився Ангел, який сказав, що возлюблений Божий Давид забрав усю благодать Гробу Господнього, і наказав спорядити скорохода, щоб той забрав у преподобного два камені. Третій же камінь преподобний приніс у свою лавру, і він зберігся до наших днів. Зараз він зберігається у скарбниці нового Троїцького кафедрального собору в Тбілісі. Спочив преподобний Давид, причастившись Святих Дарів, 7/20 травня 604 року, у четвер після Вознесіння. Тому пам'ять його і звершується в цей день, а 7/20 травня вшановується пам'ять усіх 13-ти отців-сирійців.
Преподобний Іоанн Зедазнійський і 12 його учнів: Авив, Антоній, Давид Гареджійський, Зенон, Фаддей, Ісе, Іосиф, Ісидор, Михаїл, Пирр, Стефан, Шіо
Преподобний Іоанн Зедазнійський і його 12 учнів — Авив, єпископ Некресський; Антоній Марткобський; Давид Гареджійський; Зенон Ікалтійський; Фаддей Степанцміндський; Ісе, єпископ Цилканський; Іосиф, єпископ Алавердський; Ісидор Самтавійський; Михаїл Улумбійський; Пирр Бретський; Стефан Хірський; Шіо Мгвімський — святі сирійські (каппадокійські) подвижники, засновники грузинського чернецтва, що прийшли до Грузії з Каппадокії в середині VI століття.
Тринадцять святих каппадокійських отців, ймовірно, були грузинами, які отримали духовну освіту в Лаврі святого Симеона Стовпника та інших монастирях Сирії й Месопотамії, щоб повернутися на батьківщину й сприяти її християнському просвітленню.
Іоанн Зедазнійський
Святий Іоанн здобув духовну освіту в Антіохії. Про його батьків і місце народження відомостей не збереглося. У молодості він прийняв чернецтво й віддався аскетичному життю, набувши кротості, смирення й дару чудотворення. Слава про його подвиги привела до нього багатьох учнів. За Божим повелінням він обрав 12 і вирушив із ними до Грузії.
У Мцхеті їх зустріли цар Парсман (542–557) і католикос Євлавій (552–560). Вони говорили грузинською мовою, увійшли до храму Светіцховелі й прославили Бога. За благословенням католикоса оселилися на горі Зедазені, де колись було язичницьке капище. Подвижники жили в шалашах, харчувалися травами й корінням, молилися й зцілювали хворих.
Учні святого Іоанна
- Зенон Ікалтійський — заснував монастир в Ікалто.
- Фаддей Степанцміндський — створив монастир біля гори Зедазені, пізніше проповідував у Карталінії, заснував храм святого Стефана в Урбнісі.
- Ісидор Самтавійський — заснував монастир у Самтавісі.
- Михаїл Улумбійський — утвердив християнство в Карталінії та Осетії, заснував обитель в Улумбі.
- Пирр Бретський — створив монастир біля Бреті.
- Стефан Хірський — заснував обитель біля Хірси.
- Шіо Мгвімський — один із найшанованіших учнів, засновник монастиря Мгвіма.
- Давид Гареджійський — засновник знаменитої Гареджійської пустелі.
Кончина святого Іоанна
Святий Іоанн отримав одкровення про свою смерть і заповідав поховати його в печері на горі Зедазені. Він спочив між 557 і 560 роками. Учні спершу перенесли тіло в монастир, але земля почала трястися, доки його не поклали в печері, як він заповідав.
У X столітті при католикосі Клименті (908–923) біля печери збудували церкву на честь Іоанна Хрестителя, де й почивають мощі святого Іоанна Зедазнійського.