Олена

Житія рівноапостольних імператора Костянтина та цариці Олени

Святий імператор Костянтин (306–337), який отримав від Церкви ймення «рівноапостольний», а у всесвітній історії названий Великим, був сином цезаря Констанція Хлора (305–306), що правив країнами Галлією та Британією. Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну та Східну, на чолі яких стояли два самостійні імператори, що мали співправителів, одним із яких у Західній частині й був батько імператора Костянтина. Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель усієї Римської імперії — Костянтин — був вихований у повазі до християнської релігії. Його батько не переслідував християн у підвладних йому країнах, тоді як у решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклетіана (284–305), його співправителя Максиміана Галерія (305–311) — на Сході, та імператора Максиміана Геркула (284–305) — на Заході.

Після смерті Констанція Хлора його син Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Першим ділом нового імператора було проголосити у підвладних йому країнах свободу сповідання християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході та жорстокий тиран Максенцій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і зловмишляли його скинути та вбити, але Костянтин випередив їх і в низці воєн з Божою допомогою розбив усіх своїх супротивників. Він молив Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі сяюче знамення Хреста з написом «Цим перемагай».

Ставши повноправним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав у 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли воцарився як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа. Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, що був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, у місто Візантію, яку й було перейменовано на Константинополь.

Костянтин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, дбав про духовенство. Глибоко шануючи Хрест Господній, імператор бажав знайти і сам Животворчий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. Для цієї мети він направив до Єрусалима свою матір — святу царицю Олену, давши їй великі повноваження та матеріальні засоби. Разом із Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена розпочала пошуки, і Промислом Божим Животворчий Хрест був чудесним чином знайдений у 326 році.

Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані із земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від будь-яких слідів язичництва, повеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин наказав звести величний храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворчий Хрест на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла із собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедрі милостині та влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Олена повернулася до Константинополя, де невдовзі померла в 327 році. За свої великі заслуги перед Церквою і труди з віднайдення Животворчого Хреста цариця Олена іменується рівноапостольною.

Мирне існування християнської Церкви було порушене внутрішніми церковними нестроєннями та розбратами через появу єресей. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан, які вимагали повторення хрещення над християнами, що відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході; він зухвало відкинув Божественну сутність Сина Божого і навчав про тварність Ісуса Христа.

За велінням імператора у 325 році був скликаний Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор; його учасниками були єпископи-сповідники часів гонінь і багато інших світильників Церкви, серед яких — святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складено Символ віри, в який було внесено термін «Єдиносущний Отцю», що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Ісуса Христа, Який прийняв людську природу для викуплення всього людського роду. Можна дивуватися глибокому церковному свідомості й відчуттю святого Костянтина, який виокремив визначення «Єдиносущний», почуте ним у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення до Символу віри.

Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Костянтин у день П’ятдесятниці в 337 році і був похований у церкві Святих апостолів, у заздалегідь підготовленій ним гробниці.