Єрмоген

Священномученик Єрмоген, патріарх Московський і всієї Русі, народився близько 1530 року в сім’ї донських козаків. У світі носив ім'я Єрмолай. Роки юності та зрілості Єрмогена збіглися з визначними подіями вітчизняної історії: підкоренням Казані, Астрахані, Сибіру; вінчанням Іоанна IV на всеросійське царство, виданням Судебника, проведенням перших Земських Соборів. Поділяв майбутній патріарх повною мірою і скорботу своєї Вітчизни з приводу свавілля Польщі, яка, захопивши частину споконвічно руських земель, переслідувала там Православ’я, прагнучи насадити церковну унію під проводом Риму. Ці історичні події справили глибокий вплив на Єрмогена, підготували його до служіння Церкві та Вітчизні.

Служіння майбутнього патріарха Церкві Христовій почалося в Казані простим парафіяльним священиком при гостинодвірській церкві в ім’я святителя Миколая. За відгуками сучасників, священик Єрмолай уже тоді був «мужем вельми премудрістю прикрашеним, у книжному вченні витонченим і в чистоті життя знаним». У 1579 році, будучи пресвітером, він став свідком чудесного явлення Казанської ікони Божої Матері. Бог судив йому першому «взяти від землі» безцінний образ, показати його зібраному народу і потім урочисто, з хресним ходом, перенести до сусіднього Микольського храму.

Володіючи неабияким літературним даром, святитель сам склав службу Божій Матері на честь Її Казанської ікони, а також «Сказання про явлення Казанської ікони Божої Матері та чудесні зцілення, що від неї звершилися». Його тропар «Заступнице Усердная» перейнятий справжнім натхненням і глибоким молитовним почуттям. У сказанні ж він зі смиренням пише про себе: «Я ж тоді... хоча й був кам’яносердий, проте просльозився і припав до Богородичного образу, і до чудотворної ікони, і до Предвічного Немовляти, Спаса Христа... І за велінням Архієпископа, з іншими святими хрестами пішов я з іконою до розташованої поблизу церкви святого Миколая, що зветься Тульським...»

Невдовзі священик Єрмолай прийняв чернечий постриг із наданням імені Єрмоген. Найімовірніше, постриг відбувався у Чудовому монастирі, який був названий ним згодом обітним. Через кілька років Єрмогена було призначено архімандритом Спасо-Преображенського монастиря в Казані, а 23 травня 1589 року хіротонізовано на єпископа і він став першим митрополитом Казанським. На цій кафедрі святитель Єрмоген проводив широку, плідну місіонерську роботу серед язичників і мусульман (татар), приводячи їх до православної віри. У 1591 році святитель Єрмоген збирав у кафедральний собор новохрещених татар і протягом кількох днів наставляв їх у християнській вірі.

19 січня 1592 року святитель Єрмоген направив патріарху Іову листа, в якому повідомляв, що в Казані не звершується особливе поминання православних воїнів, які поклали життя за віру і Вітчизну під Казанню, і просив встановити визначений день пам’яті воїнів. У відповідь святителю Єрмогену патріарх надіслав указ від 25 лютого, який приписував «за всіх православних воїнів, убитих під Казанню і в межах казанських, звершувати в Казані та по всій Казанській митрополії панахиду в суботній день після Покрови Пресвятої Богородиці і вписати їх до великого синодика, що читається в Неділю Православ’я».

У 1595 році при діяльній участі святителя відбулося знайдення і відкриття мощей Казанських чудотворців: святителів Гурія, першого архієпископа Казанського, і Варсонофія, єпископа Тверського. Цар Феодор Іоаннович наказав спорудити в Казанському Спасо-Преображенському монастирі нову кам’яну церкву на місці колишньої, де були поховані святі. Коли було знайдено труни святих, святитель Єрмоген прийшов із собором духовенства, наказав відкрити труни і, побачивши нетлінні мощі та одежі святителів, повідомив Патріарха і царя. За благословенням святішого патріарха Іова († 1605) і за велінням царя мощі новоявлених чудотворців були поставлені в новому храмі. Святий Єрмоген сам склав житія святителів Гурія і Варсонофія, єпископів Казанських.

За визначні архіпастирські труди митрополита Єрмогена обрали на першосвятительську кафедру, а 13 липня 1606 року він був зведений собором святителів на патріарший престол у Московському Успенському соборі. Митрополит Ісидор вручив святішому патріарху Єрмогену посох святителя Петра, Московського чудотворця († 3 січня 1327), а цар приніс у дар новому патріарху панагію, прикрашену дорогоцінним камінням, білий клобук і посох. За древнім чином святіший патріарх Єрмоген звершував хід на осляті навколо стін Кремля.

Діяльність патріарха Єрмогена збіглася з важким для Руської держави періодом Смутного часу – нашестям самозванця Лжедмитрія та польського короля Сигізмунда III. У цьому подвигу патріарх Єрмоген не був самотнім: йому наслідували і допомагали самовіддані руські люди. З особливим натхненням протистояв святіший патріарх зрадникам і ворогам Вітчизни, які бажали поневолити руський народ, упровадити в Росії уніатство і католицтво та викорінити Православ’я.

Коли в червні 1608 року самозванець підійшов до Москви і розташувався в Тушині, патріарх Єрмоген направив бунтівним зрадникам два послання. В одному з них він писав: «...Ви забули обітниці православної віри нашої, в якій ми народилися, хрестилися, виховалися і зросли, переступили хресне цілування і клятву стояти до смерті за Дім Пресвятої Богородиці і за Московську державу, і припали до ложно-уявного вашого царика... Болить моя душа, хворіє серце і всі нутрощі мої терзаються, всі суглоби мої здригаються; я плачу і з риданням волаю: помилуйте, помилуйте, браття і чада, свої душі і своїх батьків, спочилих і живих... Подивіться, як Вітчизна наша розкрадається і руйнується чужинцями, якої наруги зазнають святі ікони і церкви, як проливається кров невинних, що волає до Бога. Згадайте, на кого ви піднімаєте зброю: чи не на Бога, що сотворив вас? чи не на своїх братів? Чи не свою Вітчизну руйнуєте?.. Заклинаю вас іменем Бога, відступіться від свого наміру, доки є час, щоб не загинути вам до кінця».

В іншій грамоті першосвятитель закликав: «...Бога ради, пізнайте себе і наверніться, обрадуйте своїх батьків, дружин і чад, і всіх нас; і станемо благати за вас Бога»...

Тим часом у Москві почався голод. Першосвятитель наказав келарю Сергієвої обителі Авраамію Паліцину відкрити для голодуючих монастирські житниці з хлібом. Патріарх Єрмоген надихнув ченців Троїце-Сергієвої Лаври на самовіддану героїчну оборону обителі від польсько-литовських інтервентів. Їхній багатотисячний загін взяв в облогу Лавру у вересні 1608 року. Жорстока облога тривала 16 місяців, але безуспішно: у січні 1610 року інтервенти з ганьбою відступили. У цей час патріарх Єрмоген продовжував розсилати свої послання, в яких переконував народ у тому, що Лжедмитрій II – самозванець, закликав піднятися на захист віри і Вітчизни. Невдовзі праведний суд Божий здійснився і над самозванцем, прозваним «тушинським злодієм». Його спіткала сумна і безславна доля; він був убитий власними наближеними 21 грудня 1610 року.

Але Москва продовжувала залишатися в небезпеці, оскільки в ній перебували поляки та зрадники-бояри, віддані Сигізмунду III – вони бажали бачити на руському престолі польського королевича Владислава, сина Сигізмунда. Цьому рішуче чинив опір патріарх Єрмоген, який звершував у храмах особливі молебні про обрання на царський престол «від кровей руського роду». На вимогу бояр написати особливу грамоту до народу із закликом покластися на волю Сигізмунда патріарх Єрмоген відповів рішучою відмовою і погрозою анафемування. Він відкрито виступив проти іноземних загарбників, закликаючи руських людей стати на захист Батьківщини.

За благословенням патріарха Єрмогена з Казані була перенесена Казанська ікона Пресвятої Богородиці (найімовірніше – список із автентичної), яка стала головною святинею ополчення. Грамоти, що розсилалися патріархом Єрмогеном по містах і селах, збуджували руський народ до визволення Москви від ворогів та обрання законного руського царя. Москвичі під проводом Козьми Мініна і князя Дмитрія Пожарського підняли повстання, у відповідь на яке поляки підпалили місто, а самі сховалися в Кремлі. Спільно з руськими зрадниками вони насильно звели святого патріарха Єрмогена з патріаршого престолу і ув’язнили в Чудовому монастирі.

У Світлий понеділок 1611 року руське ополчення підійшло до Москви і почало облогу Кремля, що тривала кілька місяців. Обложені в Кремлі поляки не раз посилали до патріарха послів із вимогою, щоб він наказав руським ополченцям відійти від міста, погрожуючи при цьому йому смертною карою. Святитель твердо відповідав: «Чим ви мені погрожуєте? Боюся одного Бога. Якщо всі ви, литовські люди, підете з Московської держави, я благословлю руське ополчення піти від Москви, якщо ж залишитеся тут, я благословлю всіх стояти проти вас і померти за православну віру».

Уже з ув’язнення священномученик Єрмоген звернувся з останнім посланням до руського народу, благословляючи визвольну війну проти завойовників. Але руські воєводи не виявили тоді одностайності й узгодженості, тому не змогли взяти Кремль і визволити свого першосвятителя. Понад дев’ять місяців томився він у тяжкому ув’язненні і 27 лютого 1612 року помер мученицькою смертю від голоду і спраги.

Звістка про його смерть ще більше згуртувала ополченців. Наближалася вирішальна битва. Останні три дні перед нею майже зневірене руське воїнство провело в пості й молитві. І 6 листопада 1612 року запеклий опір польсько-литовських загонів був остаточно зламаний. Визволення Росії, за яке з такою непохитною мужністю стояв святитель Єрмоген, успішно завершилося за його заступництвом.

Тіло священномученика Єрмогена було поховане в Чудовому монастирі. Святість патріаршого подвигу, як і його особистості в цілому, була осяяна згори пізніше – при відкритті в 1652 році його раки: через 40 років після смерті патріарх Єрмоген лежав як живий, і невдовзі його тіло було перенесене в Успенський собор Московського Кремля.

Протягом трьох століть із покоління в покоління передавалася пам’ять про патріарха Єрмогена як святителя-мученика і зростала народна віра в нього як заступника і молитовника за землю Руську біля Престолу Вседержителя. У тяжкі роки вітчизняних лих молитовна думка народу зверталася до пам’яті патріарха-героя. Йшли руські люди до його гробниці і зі своїми особистими скорботами, недугами і хворобами, побожно закликаючи на допомогу святителя Єрмогена, віруючи в нього як теплого молитовника і предстателя перед Господом. І Всемилостивий Господь винагородив цю віру.

До дня урочистого прославлення, що збігся з 300-річчям з часу кончини священномученика Єрмогена, до Москви почали стікатися віруючі з усіх кінців Росії. Паломники поспішали вклонитися мощам святого патріарха, що перебувають в Успенському соборі Кремля, де майже безперервно служилися панахиди. Напередодні прославлення звершувався хресний хід, на чолі якого несли ікону святителя Єрмогена, а слідом за нею покров із гробниці, на якому святитель зображений у повний зріст у мантії і з посохом. Поруч з іконою патріарха несли ікону його сподвижника в духовній та патріотичній діяльності з визволення Руської землі від польсько-литовських загарбників преподобного Діонісія Радонезького. На дзвіниці Івана Великого світився величезний напис: «Радуйся, священномучениче Єрмогене, Російської землі великий заступнику». Сотні тисяч свічок горіли в руках віруючих, які прославляли угодника Божого.

Після закінчення хресного ходу біля раки з мощами патріарха почалося читання Пасхального канону з приєднанням канону святителю Єрмогену. Всенічне бдіння звершувалося просто неба на всіх площах Кремля. Цієї ночі відбулося кілька зцілень за благодатними молитвами святителя Єрмогена. Так, наприклад, один хворий прийшов до Успенського собору на милицях, але відчув зцілення після того, як приклався до раки з мощами святителя. Зцілився інший хворий, який тяжко страждав на розслаблення. Його принесли на рушнику до раки священномученика Єрмогена, де він отримав повне зцілення. Ці та інші подібні зцілення, очевидцями яких були численні віруючі, стали знаменним підтвердженням святості нового руського чудотворця.