Євфросин

Преподобний Євфросин Синозерський, у миру Єфрем, народився в Карелії поблизу Ладозького озера. В юні роки він жив при Валаамському монастирі, згодом переселився до Новгорода Великого. Проживши там тривалий час, святий пішов в одну з новгородських областей – Бежецьку п’ятину. Він став причетником у селі Долосському, що за 20 верст від міста Устюжни Желєзопольської. Постриг преподобний прийняв в Успенському Тихвінському монастирі. У 1600 році він розпочав пустинножительство у диких болотах на березі Синичого озера. Поставивши хрест і викопавши печеру, преподобний прожив тут два роки, харчуючись лише дикими рослинами. Випадково його знайшли навколишні жителі, які почали приходити до преподобного за наставленнями, а дехто залишався при ньому жити.

У 1612 році, коли польські загони грабували Росію, у його пустині рятувалося від розбою багато людей. Одного разу преподобний Євфросин передрік, що поляки йдуть у пустинь, і радив усім тікати. Багато хто не повірив йому. «Чому ж ти не йдеш із цього святого місця?» — запитували вони. Старець відповідав: «Я прийшов сюди померти заради Христа». Хто послухався святого і пішов з обителі, врятувалися, а ті, хто залишилися, всі загинули жорстокою смертю.

Серед насельників обителі був і інок Іона. Устрашений прозрінням преподобного Євфросина, він хотів тікати разом з іншими. Але преподобний Євфросин утримав його, запаливши в інокові ревність до дому Божого і готовність перебувати в обителі до смерті. «Брате Іоно, — говорив преподобний, — навіщо допускати в душу страх малодушності? Коли настає брань, тоді-то й потрібно виявити мужність. Ми дали обітницю жити і померти в пустині. Треба бути вірним слову, даному перед Господом. У такому разі смерть вводить у спокій. Інша річ — мирські люди: вони не пов’язані словом, і їм потрібно берегти себе для дітей».

Після цього святий одягнувся у схиму і всю ніч провів у молитві. Наступного дня, 20 березня, на обитель напали поляки. Преподобний у схимницькому вбранні вийшов із келії і став біля поставленого ним хреста. Вороги кинулися до нього: «Старцю, віддай нам майно монастиря». «Усе майно цього монастиря і моє — у церкві Пречистої Богородиці», — відповів преподобний, розуміючи те некрадоме багатство, яке для віруючих приховане в Бозі. Загарбники, які не зрозуміли його, кинулися до храму, а один із них вийняв меча і вдарив преподобного Євфросина в шию. Шию було перерубано до половини, і святий старець упав на землю мертвим. Коли поляки, озлоблені тим, що нічого не знайшли в церкві, повернулися, вбивця преподобного, не вдовольнившись тим, що святий був уже бездиханний, пробив йому голову бойовою сокирою. Загинув і інок Іона.

Разом із преподобним в обителі залишився також один благочестивий селянин, Іоан Сума. Коли вдерлися вороги, він перебував у келії преподобного. Попри важкі рани, отримані від іноземних загарбників, Іоан залишився живим. Після відходу поляків він прийшов до тями і розповів синові, який повернувся, про те, що сталося. Від них і дізналися навколишні жителі про розгром обителі та страдницьку кончину преподобного Євфросина. Тіло преподобного було з честю поховане 28 березня. Того ж дня поховали інока Іону і всіх, хто загинув від меча.

Через 34 роки після кончини святого в його обителі було зведено будівничим Мойсеєм новий храм в ім’я Пресвятої Тройці та дзвіницю з переходами. З благословення митрополита Новгородського Макарія 25 березня 1655 року мощі преподобного Євфросина Синозерського були перенесені будівничим Іоною під дзвіницю.