Іларіон Грузин, Новий, Афонський (1864)

Історія життя преподобного Іларіона Грузина (в миру — Ієсей Канчавелі) розпочалася у 1776 році на теренах Імеретії. З юних років хлопчик присвятив себе служінню Богу, ревно вивчаючи Святе Письмо. Духовне становлення майбутнього подвижника проходило у стінах монастиря Табакіні, де його наставником став архімандрит Геронтій. Здобувши глибоку освіту, Ієсей прийняв сан пресвітера та згодом став радником правителя, беручи активну участь у державному й політичному житті Імеретинського царства. Після кончини царя Соломона II, Ієсей повернувся до Імеретії, де став духовним наставником вдови монарха — цариці Марії. Проте прагнення до цілковитого усамітнення та молитовної тиші не полишало його. У 1819 році він вирушив на Святу Гору Афон, де прийняв чернечий постриг з ім'ям Іларіон. Саме тут, у невпинній молитві та суворій аскезі, розкрилася вся сила його духовного подвигу, що принесло йому славу великого старця. Шлях преподобного Іларіона пролягав через різні афонські обителі, зокрема Діонісіат та Івірон. Там він ретельно досліджував давні грузинські манускрипти та займався укладанням бібліотечного каталогу. За свою мудрість та лагідність святий отримав шанобливе ім'я «духовник духовників Афону», адже до нього за порадою та сповіддю зверталися навіть найдосвідченіші ченці. Його земний шлях супроводжувався важкими випробуваннями — духовною бранню з темними силами та непорозуміннями з боку братії. Земне життя великого подвижника завершилося 14 лютого 1864 року в Русіку. Перед смертю преподобний заповів поховати його в таємному місці, проте згодом його святі мощі були віднайдені та оточені глибоким шануванням вірян. У 2002 році Грузинська Православна Церква офіційно причислила його до лику святих, а у 2016 році ім'я преподобного Іларіона було внесено до місяцеслова Руської Православної Церкви.