Лаврентій (Князєв), єпископ і Алексій Порфир'єв, пресвітер

Єпископ Лаврентій (в світі Євгеній Іванович Князєв) народився в 1877 році в місті Кашира. Походив з духовного звання, був єдиним сином у матері-вдови. Початкову освіту отримав у Веневському духовному училищі, середню – в Тульській семінарії. У 1902 році закінчив Санкт-Петербурзьку Духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. 28 січня 1902 року пострижений у монашество архієпископом Сергієм (Страгородським) на Валаамі, а 5 лютого рукоположений в ієромонаха.28 лютого 1912 року призначений ректором Литовської духовної семінарії та настоятелем Вільнюського Святотроїцького монастиря. У 1917 році митрополит Тихон представив його до хіротонії, і в лютому 1917 року архімандрит Лаврентій був хіротонізований в єпископа Балахнінського, вікарія Нижньогородської єпархії.Єпископ Лаврентій був старанним ділателем молитви Ісусової, учнем і духовним другом оптинських старців. Одного разу оптинський старець Анатолій Зерцалов, відповідаючи на запитання однієї жінки, чи правильно виховує її владика, відповів, що виховує її абсолютно правильно, і тричі йому поклонився. Це сталося незадовго до мученицької кончини єпископа.У Нижньому Новгороді єпископ Лаврентій благословив створення Спасо-Преображенського братства для відродження церковно-громадського життя. Збори проходили по середах у домі А. Булгакова. Єпископ Лаврентій був невід'ємним їх учасником.У Нижньому Новгороді єпископ жив і служив у Печерському монастирі. Служив часто, любив читати акафісти перед афонським образом Скоропослушниці. Після кожної служби говорив проповіді і після літургії благословляв весь народ.Три свої останні проповіді він закінчував одними й тими ж словами: «Возлюблені браття і сестри, ми переживаємо зовсім особливий час – всім нам належить сповідництво, а деяким і мучеництво». У домі Булгакових говорив, що йому передсказано мученицьку кончину.3 квітня 1918 року єпископ Лаврентій писав патріарху Тихону про свої труднощі в управлінні єпархією. Наприкінці серпня 1918 року чекісти заарештували владику Лаврентія. У в'язниці йому запропонували зайняти окрему камеру, але він вирішив залишитися в загальній.У вільний час, перебуваючи в камері, єпископ постійно молився, не звертаючи уваги на насмішки своїх співкамерників. Невеликим втішенням для єпископа послужило дозволення священнослужити в тюремному храмі.24 жовтня/6 листопада єпископу Лаврентію і протоієрею Олексію було сказано, що їх розстріляють, і запропоновано помилування, якщо вони відмовляться від сану. Немає сенсу говорити, що така відмова була б немислимою. У владики Лаврентія були з собою Святі Дари. Він причастився сам і причастив о. Олексія.Російські солдати відмовилися стріляти, оскільки почули спів Херувимської. Покликали латишів, і вони виконали вирок. Тієї ж ночі слідчий прийшов до Є.І. Шмеліна, приніс речі владики і сказав, що у єпископа не було ніякого складу злочину.Через кілька днів Єлизавета Шмеліна, проходячи повз будівлю ЧК, побачила, як з воріт виїхала підвода, на якій лежали два тіла.