Леонід Вікторов, пресвітер

Ієрей Леонід Вікторов народився в 1891 році в Рязані в родині диякона. Рано ставши сиротою, він був прийнятий на безкоштовне навчання в Рязанську духовну семінарію. Після її закінчення служив псаломщиком у храмі села Болошнево, настоятелем якого був його дід, протопресвітер Іоанн Вікторов. У 1912 році Леонід був рукоположений у диякони, а згодом у священики до Богородично-Різдвяної церкви в селі Курбатово, ставши її настоятелем і завідувачем церковно-приходської школи. У 1930-х роках храм у селі Курбатово був закритий, і сім'я священика з п'ятьма малолітніми дітьми була виселена з власного дому. Отець Леонід шукав нове місце служіння, спочатку служачи в селі Павлишчево, але й там храм незабаром закрився. У цей час був арештований його дядько, священик села Болошнево отець Михайло Вікторов, і отець Леонід почав служити замість нього. Тут його позбавили виборчих прав, а дітей не приймали в навчальні заклади. На початку 1936 року був арештований архієпископ Рязанський Іувеналій, і над отцем Леонідом нависла загроза арешту. Вночі, коли зазвичай відбувалися арешти, він почав йти ночувати в сусідні села, а дітей ховали на дзвіниці. 20 лютого 1936 року отця Леоніда арештували і привезли в церковну сторожку, вимагаючи віддати церковну казну. Не знайшовши грошей і цінностей, чекісти забрали його в тюрму, вилучивши особистий щоденник і переписку. Останні слова отця Леоніда, звернені до старшої доньки Анни, були: “Не залишай дітей і матір, я обов'язково повернуся. Хай вас береже Господь!” За груповою “справою рязанських священнослужителів і мирян” отця Леоніда засудили до 5 років таборів. Священик провів два роки в Сиблазі в місті Маріїнськ, де на початку 1938 року помер.