Любецька ікона Божої Матері
Запалити свічку
Зараз горять свічки
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Подати записку
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Любечська ікона Божої Матері, названа від містечка Любеч на Чернігівщині, явилася у XI столітті й прославилася численними чудесами, описаними святителем Димитрієм Ростовським.
У 1653 році, під час загрози польського нападу, ікону перенесли до Києва. У 1701 році оновлений образ повернули до Любеча, у храм Воскресіння Христового, а в Софійському соборі Києва залишили точний список, який перебуває там і нині.
У 1874 році святиню прикрасили срібною ризою, виготовленою на пожертви жителів Любеча.
У новітні часи один із пізніх списків, втрачений у роки безбожництва, повернувся до місцевого Спасо-Преображенського храму. Спершу він перебував у Свято-Троїцькому кафедральному соборі, а потім урочисто перенесений до любечської церкви. Мироточивий список ікони знаходиться в Уманському Свято-Миколаївському соборі, де щосуботи перед всеношною служиться молебень з акафістом.
Віруючі, що приходять до святого образу з гарячою молитвою, отримують численні зцілення й утіху в скорботах. У 1999–2001 роках ікона кілька разів мироточила, що підтверджено свідченнями місцевих жителів. З образом пов’язують заступництво Богородиці під час епідемій холери 1848 та 1852 років: у Любечі хвороби не було.
Іконографія: тип «Умилення». Ікона велика — 142 × 107 см. Богородиця зображена фронтально, по пояс, із Немовлям на лівій руці. Голова трохи повернута вправо, права рука піднята в молитовному жесті. Мафорій із широкою каймою, на грудях — оздоблене намисто. Немовля сидить прямо, благословляє двуперстно правою рукою, у лівій тримає книгу. На головах Богородиці й Христа — пишні корони закритого типу.