Мефодій

Святі рівноапостольні першоучителі й просвітителі слов’янські, брати Кирило й Мефодій походили зі знатної та благочестивої родини, що жила в грецькому місті Солуні. Святий Мефодій був старшим із семи братів, святий Константин (Кирило — його монаше ім’я) — наймолодшим. Святий Мефодій спочатку мав військовий чин і був правителем у одному з підлеглих Візантійській імперії слов’янських князівств, імовірно, болгарському, що дало йому можливість навчитися слов’янської мови. Пробувши там близько 10 років, святий Мефодій прийняв потім чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп.

Святий Константин із малих літ відзначався великими здібностями й навчався разом із малолітнім імператором Михаїлом у найкращих учителів Константинополя, серед яких був Фотій, майбутній патріарх Константинопольський. Святий Константин досконало осягнув усі науки свого часу й багато мов, особливо старанно вивчав він творіння святителя Григорія Богослова. За свій розум і визначні знання святий Константин отримав прозвання Філософа (мудрого). По закінченні навчання святий Константин прийняв сан ієрея й був призначений хранителем патріаршої бібліотеки при храмі святої Софії, але невдовзі залишив столицю й таємно пішов у монастир. Розшуканий там і повернений у Константинополь, він був визначений учителем філософії у вищій Константинопольській школі.

Мудрість і сила віри ще зовсім молодого Константина були настільки великі, що йому вдалося перемогти у преннях вождя єретиків-іконоборців Аннія. Після цієї перемоги Константин був посланий імператором на диспут про Святу Трійцю з сарацинами (мусульманами) й також здобув перемогу. Повернувшись, святий Константин усамітнився до брата свого святого Мефодія на Олімп, проводячи час у невпинній молитві та читанні творінь святих отців.

Невдовзі імператор викликав обох святих братів із монастиря й відправив їх до хазарів для євангельської проповіді. На шляху вони зупинилися на деякий час у місті Корсуні, готуючись до проповіді. Там святі брати чудесним чином знайшли мощі священномученика Климента, папи Римського (пам’ять 25 листопада). Там же в Корсуні святий Константин знайшов Євангеліє й Псалтир, написані «руськими буквами», і людину, що говорила по-руськи, й став учитися в цієї людини читати й говорити його мовою.

Після цього святі брати вирушили до хазарів, де здобули перемогу в преннях з юдеями й мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення. На шляху додому брати знову відвідали Корсунь і, взявши там мощі святого Климента, повернулися в Константинополь. Святий Константин залишився в столиці, а святий Мефодій отримав ігуменство в невеликому монастирі Поліхрон, неподалік від гори Олімп, де він подвизався раніше.

Невдовзі прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава, якого утискали німецькі єпископи, з проханням прислати в Моравію учителів, які могли б проповідувати рідною для слов’ян мовою. Імператор призвав святого Константина й сказав йому: «Необхідно тобі йти туди, бо краще за тебе ніхто цього не виконає». Святий Константин із постом і молитвою приступив до нового подвигу.

З допомогою свого брата святого Мефодія й учнів Горазда, Климента, Савви, Наума й Ангеляра він склав слов’янську азбуку й переклав на слов’янську мову книги, без яких не могло звершуватися Богослужіння: Євангеліє, Апостол, Псалтир і вибрані служби. Це було 863 року.

Після завершення перекладу святі брати вирушили в Моравію, де були прийняті з великою честю й стали навчати Богослужінню слов’янською мовою. Це викликало злобу німецьких єпископів, які звершували в моравських церквах Богослужіння латинською мовою, й вони повстали проти святих братів, твердячи, що Богослужіння може звершуватися лише однією з трьох мов: єврейською, грецькою чи латинською.

Святий Константин відповів їм: «Ви визнаєте лише три мови, достойні того, щоб славити на них Бога. Але Давид взиває: Співайте Господеві вся земля, хваліть Господа всі народи, всяке дихання нехай хвалить Господа! І в Святому Євангелії сказано: Ідіть і навчіть усі народи…».

Німецькі єпископи були посоромлені, але озлобилися ще більше й подали скаргу в Рим. Святі брати були призвані в Рим для вирішення цього питання. Узявши з собою мощі святого Климента, папи Римського, святі Константин і Мефодій вирушили в Рим. Довідавшись про те, що святі брати несуть із собою святі мощі, папа Адріан із кліром вийшов їм назустріч. Святі брати були зустрінуті з пошаною, папа Римський утвердив богослужіння слов’янською мовою, а перекладені братами книги наказав покласти в римських церквах і звершувати літургію слов’янською мовою.

Перебуваючи в Римі, святий Константин занедужав і, у чудесному видінні сповіщений Господом про наближення кончини, прийняв схиму з ім’ям Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило упокоївся у віці 42 років. Відходячи до Бога, святий Кирило заповідав братові своєму святому Мефодію продовжувати їхню спільну справу — просвітлення слов’янських народів світлом істинної віри.

Святий Мефодій благав папу Римського дозволити відвезти тіло брата для поховання його на рідній землі, але папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них стали звершуватися чудеса.

Після кончини святого Кирила папа, слідуючи проханню слов’янського князя Коцела, послав святого Мефодія в Паннонію, рукоположивши його в архієпископа Моравії й Паннонії, на древній престол святого апостола Андроніка. У Паннонії святий Мефодій разом зі своїми учнями продовжував поширювати Богослужіння, письменність і книги слов’янською мовою. Це знову викликало лють німецьких єпископів. Вони домоглися арешту й суду над святителем Мефодієм, який був засланий у заточення в Швабію, де протягом двох із половиною років зазнав багатьох страждань.

Звільнений за наказом папи Римського Іоанна VIII і відновлений у правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь серед слов’ян і охрестив чеського князя Боривоя та його дружину Людмилу (пам’ять 16 вересня), а також одного з польських князів. Утретє німецькі єпископи підняли гоніння на святителя — за неприйняття римського вчення про походження Святого Духа від Отця і від Сина. Святитель Мефодій був викликаний у Рим, але виправдався перед папою, зберігши в чистоті Православне вчення, і був знову повернений у столицю Моравії — Велеград.

Тут у останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священників переклав на слов’янську мову весь Старий Завіт, окрім Маккавейських книг, а також Номоканон (Правила святих отців) і святоотцівські книги (Патерик).

Передчуваючи наближення кончини, святий Мефодій вказав на одного зі своїх учнів — Горазда як на достойного собі наступника. Святитель передрік день своєї смерті й упокоївся 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Відспівування святителя було звершене трьома мовами — слов’янською, грецькою та латинською; він був похований у соборній церкві Велеграда.