Михайло

Близько середини XIII століття (1237–1240 рр.) Русь спіткала навала монголів. Спершу були спустошені Рязанське та Володимирське князівства, згодом у Південній Русі зруйновано міста Переяслав, Чернігів, Київ та інші. Населення цих князівств і міст здебільшого загинуло у кривавих січах; церкви були пограбовані та осквернені, знаменита Києво-Печерська лавра зруйнована, а ченці розсіялися по лісах.

Утім, усі ці страшні лиха були ніби неминучим наслідком вторгнення диких народів, для яких війна була приводом до грабунку. Монголи зазвичай ставилися байдуже до всіх вірувань. Основним правилом їхнього життя була Яса (книга заборон), що містила в собі закони великого Чингісхана. Один із законів Яси велів шанувати й боятися всіх богів, чиїми б вони не були. Тому в Золотій Орді вільно проводилися богослужіння різних віросповідань, і самі хани нерідко були присутні під час звершення християнських, мусульманських, буддійських та інших обрядів.

Але, ставлячись байдуже і навіть з повагою до християнства, хани вимагали і від наших князів виконання деяких своїх суворих обрядів, наприклад: проходження крізь очисний вогонь перед тим, як постати перед ханом, поклоніння зображенням померлих ханів, сонцю та кущу. За християнськими поняттями, це є зрадою святої віри, і дехто з наших князів волів прийняти смерть, ніж виконати ці язичницькі обряди. Серед них слід згадати Чернігівського князя Михайла та його боярина Феодора, які постраждали в Орді 1246 року.

Коли хан Батий зажадав до себе Чернігівського князя Михайла, той, прийнявши благословення від свого духівника єпископа Іоанна, обіцяв йому, що швидше помре за Христа і святу віру, ніж вклониться ідолам. Те саме обіцяв і його боярин Феодор. Єпископ укріпив їх у цій святій рішучості й дав їм святі Дари на напуття у вічне життя. Перед входом у ставку хана монгольські жерці вимагали від князя і боярина, щоб вони вклонилися на південь могилі Чингісхана, потім вогню і повстяним ідолам. Михайло відповів: «Християнин повинен поклонятися Творцеві, а не творінню».

Дізнавшись про це, Батий розлютився і велів Михайлові обирати одне з двох: або виконати вимогу жерців, або смерть. Михайло відповів, що він готовий вклонитися ханові, якому Сам Бог передав його у владу, але не може виконати того, чого вимагають жерці. Онук Михайла, князь Борис, і ростовські бояри благали його поберегти своє життя і пропонували прийняти на себе і на свій народ єпітимію за його гріх. Михайло не хотів нікого слухати. Він скинув із плечей княжу шубу і сказав: «Не погублю душі моєї, геть славо тлінного світу!» Поки носили відповідь його ханові, князь Михайло і його боярин співали псалми і причастилися святих Дарів, даних їм єпископом. Незабаром з'явилися вбивці. Вони схопили Михайла, почали бити кулаками й палицями по грудях, потім повернули обличчям до землі й топтали ногами, нарешті відтяли йому голову. Останнім його словом було: «Я християнин!» Після нього таким же чином був замучений його доблесний боярин. Святі мощі їхні спочивали в Московському Архангельському соборі.

На початку XIV століття (1313 р.) хани прийняли мусульманство, яке завжди вирізнялося фанатизмом і нетерпимістю. Втім, хани продовжували дотримуватися стосовно русинів давнього закону Чингісхана та звичаїв своїх предків — і не тільки не переслідували християнство на Русі, а навіть покровительствували Руській Церкві. Цьому багато сприяли знамениті князі та архіпастирі Руської Церкви, яких Господь підіймав у цей важкий для Русі час.