Михайло
Ярославич Тверський
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Михайло, святий великий князь Тверський, син Ярослава III, онук Ярослава II Всеволодовича, народився у 1272 році, невдовзі після смерті батька, від другої його дружини Ксенії; був прозваний Тверським, бо княжив у Твері, ще не бувши великим князем, і першим утвердив незалежність Тверського князівства. Після кончини великого князя Андрія Олександровича Тверського (1304 р.) Михайло мав вступити на великокняжий престол, але його племінник, Георгій Данилович Московський, оскаржував у нього це право. Ця тяганина затягнулася на довгі роки, посилюючись непримиренністю та властолюбством Георгія і його родинними зв’язками з татарами — він був одружений з Кончакою, сестрою хана Узбека. Вкотре оголосивши себе великим князем, Георгій виступив проти Михайла, той же розбив його військо і взяв у полон Георгія та Кончаку, але зі свого милосердя дарував їм свободу. На нещастя, Кончака раптово померла, і Георгій із татарським полководцем Кавгадиєм звели наклеп на Михайла перед Узбеком. На березі річки Нерль Михайло попрощався з матір’ю і сповідався духівнику в гріхах, сам же вирушив до Орди, йдучи майже на певну загибель. Він розумів, що таким чином покладає душу свою за близьких і за весь свій народ.
На початку хан прийняв Михайла доброзичливо, але через деякий час звелів судити його, висунувши обвинувачення на підставі свідчень наклепників. Не слухаючи виправдань князя, його віддали під варту, наказали закувати в кайдани, наклали на шию важку колодку. Михайло з дивовижною твердістю терпів приниження і муки. Ще на шляху з Володимира він кілька разів причащався Святих Таїн, ніби готуючись до смерті; тепер, бачачи неминучу загибель, він проводив ночі в молитві та читанні псалмів. Отрок княжий тримав перед ним книгу і перегортав сторінки, бо руки Михайла були зв’язані. Вірні слуги пропонували князю втекти таємно, але він відповідав: «Рятуючи себе, не врятую вітчизну. Нехай буде воля Божа!» Перед самим приходом злодіїв він розкрив навмання Псалтир і прочитав: «Серце моє тремтить у мені, і страх смертний напав на мене». Душа його мимоволі здригнулася. Коли він закрив книгу, до нього вбіг один із отроків і сказав, що князь Георгій, Кавгадій і натовп людей наближаються до намету. Вони розігнали всіх людей Михайла, а він стояв один і молився. Злодії кинули його на землю, мучили, били ногами. Один із них, на ім’я Романець, встромив йому ніж у ребра і вирізав серце (22 листопада 1319 р.). Тіло Михайла лежало наголе, поки натовп грабував майно князя. Георгій послав тіло великого князя в Маджари. Там багато хто зі щирих християн бажав внести тіло до церкви, але бояри не допустили цього, поставивши його в хліві, і пізніше уникали зупинятися біля церков.
Дружина Михайла, Анна, вблагала Георгія дозволити перевезти останки князя до Твері. Тверичі зустріли труну улюбленого князя на березі Волги. Знявши кришку труни, народ із невимовною радістю побачив цілісність мощей, не пошкоджених далекою дорогою. Поховання було здійснене 6 вересня 1320 р. у Преображенському монастирі. Святі мощі благовірного князя були знайдені нетлінними у 1655 році.
Літописець називає Михайла таким самим патріотом, яким був св. Димитрій Солунський. Окрім державних чеснот, Михайло вирізнявся й сімейними, вихований у правилах благочестя своєю доброчесною матір’ю Ксенією, яка закінчила свої дні черницею.
Святий благовірний князь Михаїл Тверський
Святий благовірний князь Михаїл Тверський народився 1272 року вже після смерті свого батька — великого князя Ярослава Ярославича, рідного брата святого благовірного князя Олександра Невського. Під час поїздки в Орду князь Ярослав захворів і, прийнявши постриг з ім’ям Афанасій, упокоївся. Мати Михаїла, Ксенія, виховала в синові гарячу любов до Бога. Виховувався й навчався Михаїл під керівництвом Новгородського архієпископа (ймовірно, Климента). На Тверському княжінні він змінив старшого брата Святослава.
У 1285 році він збудував кам’яний храм на честь Спаса Преображення на місці дерев’яної церкви Косми й Даміана. Після смерті великого князя Андрія Олександровича (+1305) Михаїл, за правом старшого, отримав в Орді ярлик на великокняжий престол, але Московський князь Юрій Данилович не підкорився йому, сам домагаючись великокняжої влади. Часто буваючи в Золотій Орді у нового хана Узбека, який прийняв магометанство й відзначався жорстокістю та фанатизмом, Юрій зумів йому сподобатися, одружився з його сестрою Кончакою й став великим князем. Але він не заспокоївся й почав нову міжусобну війну з Твер’ю.
У військо Юрія входили надіслані Узбеком татарські загони на чолі з Кавгадиєм. Проте тверичі, очолювані святим князем Михаїлом, 22 грудня 1317 року вщент розбили Юрія. Було захоплено багато полонених, у тому числі Кавгадія, якого святий Михаїл відпустив, і дружину Московського князя Кончаку, але вона несподівано померла в Твері. Князь Юрій обмовив святого князя Михаїла перед ханом, звинувативши його в отруєнні Кончаки. Хан розгнівався, погрожуючи розоренням княжої вотчини Михаїла, й зажадав його до себе для відповіді.
Не бажаючи проливати кров руських воїнів у нерівній боротьбі з ханом, святий Михаїл смиренно вирушив в Орду, розуміючи, що це загрожує йому смертю. Він попрощався з родиною й тверичами, узяв благословення на мученицький подвиг у свого духовного отця ігумена Іоанна. «Отче, — сказав святий, — багато дбав я про спокій християн, але, за гріхи мої, не міг припинити міжусобиць. Тепер благослови мене, якщо доведеться пролити кров мою за них, аби вони трохи відпочили, а мені б простив Господь гріхи».
В Орді над святим князем був улаштований неправедний суд, який визнав його винним у непокорі хану й засудив до смерті. Святому Михаїлу наділи важку дерев’яну колодку й віддали під варту. У заточенні святий Михаїл, за своїм звичаєм, постійно читав Псалтир і дякував Господу за послані йому страждання. Він просив не залишити його й у прийдешніх муках. Оскільки й руки святого страдальця були закуті в колодку, перед ним сидів хлопчик і перегортав сторінки Псалтиря.
Довго кочував з Ордою святий князь-ув’язнений, терплячи побої й знущання. Йому пропонували втекти, але святий мужньо відповідав: «За все життя не тікав я від ворогів, і якщо я один врятуюся, а люди мої залишаться в біді, яка мені слава? Ні, воля Господня хай буде».
З милості Божої він не був позбавлений християнського утішення: його відвідували православні священики, ігумени Олександр і Марк, і він щотижня сповідався й причащався Святих Христових Таїн, отримавши й перед самою смертю християнське напуття.
За наущенням князя Юрія та Кавгадія, який мстив святому князю за поразку, у табір, де утримувався полонений, увірвалися вбивці. Вони жорстоко били мученика, топтали його ногами, поки один із них не заколов святого Михаїла ножем (+1318).
Оголене тіло святого мученика було кинуто на поругання, потім його прикрили одягом і поклали на велику дошку, прив’язану до воза. Вночі два сторожі були приставлені охороняти тіло, але їх охопив страх і вони втекли. Вранці тіла його не знайшли на дошці.
У ту ж ніч багато хто, не тільки православні, але й татари, бачили, як два світлі хмари осяяли те місце, де лежало тіло мученика, і, хоча по степу нишпорило багато хижих звірів, жоден із них не торкнувся його. Вранці всі говорили: «Князь Михаїл — святий, невинно убитий».
З Орди тіло святого князя було перевезено до Москви, де його поховали в церкві Спаса на Бору в Кремлі. Лише через рік, у 1319 році, в Твері дізналися про долю свого князя. За бажанням його дружини, княгині Анни (пам’ять 2 жовтня), і на прохання тверичів мощі святого Михаїла Тверського були перенесені в його рідне місто й 6 вересня 1320 року покладені у збудованому ним самим храмі на честь Преображення Господнього.
Місцеве святкування святому благовірному князю почалося невдовзі після перенесення його мощей у Твер, а на Соборі 1549 року відбулося загальноцерковне прославлення святого. 24 листопада 1632 року були знайдені нетлінні мощі святого Михаїла.
Святий князь часто подавав благодатну допомогу Руській землі. У 1606 році поляки й литовці, що облягали Твер, багаторазово бачили, як із міста виїжджав дивний вершник на білому коні з мечем у руках і звертав їх у втечу. Побачивши ікону святого благовірного Михаїла, вони клятвенно засвідчили перед Тверським архієпископом Феоктистом, що явлений вершник — святий Михаїл.