Микита

З юних років святий Микита вступив до Києво-Печерської обителі і незабаром зважився стати самітником, незважаючи на навіювання ігумена про передчасність такого подвигу для молодого ченця. У затворі Микита зазнав наступної спокуси: за навіюванням диявола він перестав молитися Богу і весь віддався читанню книг Старого Завіту. Микита так вивчив їх і вивчив на згадку, що ніхто не міг зрівнятися з ним у знанні цих книг. Коли його блискуче знання старозавітного Писання стало відомим багатьом, князі та бояри стали приходити до нього для слухання та настанов. Однак, багатьох дивувало, що про книги Нового Завіту він і чути не хотів і всіляко уникав їхньої згадки. Тоді мудрі старці монастиря зрозуміли, що Микита «впав у привабливість», тобто підпав під диявольське спокуса. Від цього стану Микита був позбавлений старанними молитвами печерських ченців. Після цього Микита залишив свій довільний затвор. Продовжуючи суворо постити, він старанно молився Богу, і через нетривалий час він своїм послухом і смиренністю перевершив інших ченців.

Через кілька років Микита був поставлений єпископом у Новгороді. Він добре проповідував, навчаючи віруючих євангельськими словами. Будучи за своє святе життя нагороджений від Бога даром чудес, він багатьом допоміг і багатьох зцілив. Так, одного разу він молитвою зганяв з неба дощ, вдруге після його молитви припинилася в місті пожежа.

Після 13-річного єпископства святий Микита мирно помер 1108 року. Через 445 років після його смерті, за царя Івана Васильовича Грозного (1530-1584 рр.), мощі святителя були знайдені нетлінними, і тоді відбулося багато зцілень; причому переважно хворі очима і сліпі отримували зцілення.