Микита
Стовпник, Переяславський прп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Микита Стовпник Переяславський був уродженцем міста Переяславля-Заліського і завідував збором казенних податей та податків. У 1152 році князь Юрій Долгорукий переніс місто Переяславль та кам’яний храм в ім’я Всемилостивого Спаса на нове місце. У зв’язку з витратами на будівництво міста і храму було запроваджено посилений збір податей із жителів міста. Микита, який керував цими зборами, нещадно грабував людей, накопичуючи величезні суми грошей для себе. Так тривало багато років. Але Милосердний Господь, Який бажає всіх грішників спасти, і Микиту привів до покаяння.
Одного разу він прийшов до церкви і почув слова пророка Ісаї: «Омийтеся, очистіться, відкиньте лукавство від душ ваших… навчіться добро чинити… захистіть сироту, заступіться за вдову» (Іс. 1, 16–17). Наче громом, був приголомшений він цими словами, що проникли в глибину серця. Усю ніч Микита провів без сну, згадуючи слова: «Омийтеся і будьте чисті». Проте вранці він вирішив запросити друзів, щоб у веселій розмові забути жахи минулої ночі. Господь знову покликав Микиту до покаяння. Коли дружина стала готувати обід для частування гостей, то раптом побачила в казані, що кипів, то людську голову, що спливала, то руку, то ногу. В жаху вона покликала чоловіка, і Микита побачив те саме. Раптово в ньому пробудилося заснуле сумління, і Микита чітко усвідомив, що своїми поборами він чинить як убивця. «Горе мені, багато я згрішив! Господи, настав мене на шлях Твій!» — з такими словами вибіг він із дому.
За три версти від Переяславля стояв монастир в ім’я святого великомученика Микити, куди й прийшов приголомшений страшним видінням Микита. Зі сльозами він припав до ніг ігумена: «Спаси погибаючу душу». Тоді ігумен вирішив випробувати щирість його покаяння і дав перший послух: три дні стояти при монастирських воротах і сповідати всім, хто проходить, свої гріхи. З глибоким смиренням Микита прийняв перший послух. Через три дні ігумен згадав про нього і послав одного ченця подивитися, що він робить біля монастирських воріт. Але чернець не знайшов Микиту на колишньому місці, а виявив його лежачим у болоті; він був вкритий комарами та мошками, тіло його було в крові. Тоді сам ігумен із братією прийшов до добровільного страдника і запитав: «Сину мій! Що ти робиш із собою?» «Отче! Спаси погибаючу душу», — відповідав Микита. Ігумен одягнув Микиту у волосяницю, сам ввів до монастиря і постриг у чернецтво.
Усім серцем прийнявши чернечі обітниці, преподобний Микита проводив дні й ночі в молитві, співі псалмів та читанні житій святих подвижників. За благословенням настоятеля він поклав на себе важкі вериги і на місцях своїх чернечих подвигів викопав два глибокі колодязі. Невдовзі преподобний посилив свій подвиг — він викопав глибоку круглу яму і там, поклавши на голову кам’яну шапку, став, подібно до древніх стовпників, на полум’яну молитву. Тільки блакитне небо та нічні зорі бачив він із дна свого стовпа-колодязя, та вузький підземний хід вів під церковну стіну — ним преподобний Микита ходив до храму на Богослужіння.
Так подвизаючись добрим подвигом в обителі великомученика Микити, преподобний Микита і сам завершив життя мученицькою кончиною. Одного разу вночі родичі святого, які приходили до нього за благословенням, спокусилися його веригами та хрестами, що блищали, прийнявши їх за срібні, і вирішили заволодіти ними. У ніч на 24 травня 1186 року вони розібрали покриття стовпа, вбили подвижника, зняли з нього хрести і вериги, загорнули їх у грубу полотняну тканину і втекли.
Перед ранковим Богослужінням паламар, що прийшов за благословенням до святого Микити, виявив розібраний дах і повідомив про це ігумена. Ігумен із братією поспішив до стовпа преподобного і побачив убитого святого, від тіла якого виходило благоухання.
Тим часом убивці, зупинившись на березі річки Волги, вирішили поділити здобич, але з подивом побачили, що це не срібло, а залізо, і кинули вериги у Волгу. Господь прославив і ці видимі знаки таємних подвигів та трудів святого. Тієї ж ночі Симеон, благочестивий старець Ярославського монастиря в ім’я святих апостолів Петра і Павла, побачив над Волгою три яскраві промені світла. Він повідомив про це настоятеля монастиря та старійшин міста. Собор священиків і численні городяни, що зійшли до річки, побачили три хрести та вериги, які «мов дерево, у волзьких водах плавали». З благоговінням і молитвами були перенесені вериги в обитель великомученика Микити і покладені на труну преподобного Микити. Від цього сталися зцілення. Близько 1420–1425 років святитель Фотій, митрополит Московський, благословив відкрити мощі святого Микити. Ігумен монастиря з братією звершив молебень, потім відкрили бересту, якою було обгорнуто нетлінне тіло, але раптом могила закрилася землею і мощі залишилися під спудом. У 1511–1522 роках був споруджений бічний вівтар в ім’я преподобного Микити, а в XIX столітті протоієрей О. Свірелін склав акафіст святому.
Преподобний Никита Переяславський стовпник
Преподобний Никита Стовпник Переславський був уродженцем міста Переславля Залеського й завідував збором казенних податків і повинностей. У 1152 році князь Юрій Долгорукий переніс місто Переславль і кам’яний храм на честь Всемилостивого Спаса на нове місце. У зв’язку з витратами на будівництво міста й храму було посилено збір податків із жителів. Никита, керуючи цими зборами, безжально грабував людей, збираючи величезні суми для себе. Так тривало багато років. Але Милосердний Господь, бажаючи спасіння всіх грішників, привів і Никиту до покаяння.
Одного разу він прийшов до церкви й почув слова пророка Ісаї: «Омийтеся й чисті будьте, відкиньте лукавства від душ ваших… навчіться добро чинити… визволіть скривдженого, судіть сироту й оправдайте вдовицю» (Іс. 1:16–17). Ці слова потрясли його, мов грім, і проникли в глибину серця. Усю ніч він не спав, повторюючи: «Омийтеся й чисті будьте».
Вранці він хотів забути пережите, запросив друзів на бенкет. Але Господь знову закликав його до покаяння: коли дружина готувала обід, у киплячому казані вона побачила то голову, то руку, то ногу. У жаху покликала чоловіка, і Никита побачив те саме. Совість його прокинулася, й він зрозумів, що своїми поборами він — убивця. З вигуком: «Уви мені, багато я згрішив! Господи, настав мене на шлях Твій!» — він вибіг із дому.
Покаяння і чернецтво
За три версти від Переславля був монастир на честь святого великомученика Никити. Туди й прийшов Никита, приголомшений видінням. Він зі сльозами припав до ніг ігумена: «Спаси душу, що гине». Ігумен, бажаючи випробувати щирість його покаяння, дав послух: три дні стояти при монастирських воротах і визнавати свої гріхи кожному, хто проходить. Никита прийняв це з глибоким смиренням.
Через три дні інок, посланий подивитися, не знайшов його біля воріт, а побачив у болоті, закривавленого від комарів і мошок. Ігумен із братією прийшли й запитали: «Сину мій, що ти робиш із собою?» — «Отче, спаси душу, що гине», — відповів Никита. Ігумен одягнув його у власяницю, ввів у монастир і постриг у ченці.
Подвижництво стовпника
Преподобний Никита проводив дні й ночі в молитві, псалмоспіві та читанні житій святих. За благословенням настоятеля він наклав на себе важкі вериги, викопав два глибокі колодязі. Згодом посилив подвиг: викопав глибоку яму й, поклавши на голову кам’яну шапку, став на пламенну молитву, подібно до древніх стовпників. Лише небо й зорі бачив він зі свого «стовпа-колодязя», а вузький підземний хід вів до храму, де він служив Богові.
Мученицька кончина
У ніч на 24 травня 1186 року родичі святого, прийшовши за благословенням, прельстилися його блискучими веригами й хрестами, думаючи, що вони срібні. Вони розібрали покриття стовпа, убили подвижника й забрали вериги.
Вранці пономар знайшов розібрану покрівлю й повідомив ігумена. Братія побачила убитого святого, від тіла якого виходило благоухання.
Убивці, зупинившись на березі Волги, хотіли поділити здобич, але побачили, що це не срібло, а залізо, й кинули вериги в ріку. Тієї ж ночі старець Симеон із Ярославського монастиря побачив над Волгою три яскраві промені. Згодом священики й городяни знайшли три хрести й вериги, що плавали у воді, й із молитвами перенесли їх до монастиря святого великомученика Никити, поклавши на гроб преподобного.
У 1420–1425 рр. святитель Фотій, митрополит Московський, благословив відкрити мощі святого Никити. Тіло його було нетлінним, але могила чудесно закрилася землею, й мощі залишилися під спудом. У 1511–1522 рр. було збудовано приділ на його честь, а в XIX столітті прот. А. Свірелін склав акафіст святому.