Олаф

Олаф II Харальдссон, Святий (995–1030), король Норвегії. 

Син Харальда Сірого Плаща, нащадок норвезького короля Харальда I. У молодості був вікінгом і брав участь у численних морських походах. У 1009–1011 роках і в 1013 році воював в Англії — спочатку проти англосаксів, а потім проти данців.

У ці роки він прийняв хрещення: за одними даними — у 1013 році в Руані, за іншими — у Новгороді або Києві. У скандинавських сагах є свідчення про перебування малолітнього Олафа в Новгороді. Вплив Олафа або його соратників вбачають у появі кам’яних «кельтських» хрестів на Півночі Русі — їх знайдено в Куппалі та на острові Кільпола над похованнями; такий хрест є і в Софійському соборі Новгорода. У своїх походах він побував також у Нормандії, Іспанії та Святій Землі.

У 1016 році Олаф повернувся до Норвегії й у битві при Несьярі переміг ярла Свена, фактичного правителя країни. Олаф став королем і встановив мирні відносини зі Швецією та Данією, зосередивши у своїх руках значно більшу владу, ніж будь-хто з його попередників. Він реформував управління Норвегією. Найважливішою його справою стало поширення християнства у королівстві.

Перша православна церква Норвегії, заснована за його правління в Нідаросі (нині Тронгейм), була освячена на честь святого Климента, папи Римського. Оскільки цей святитель особливо шанувався на Русі, можна припускати, що саме там Олаф навчився його почитати.

З часом Олаф викликав проти себе невдоволення дрібних норвезьких вождів, які, прагнучи його усунути, покликали на допомогу Кнута Великого. У 1028 році Олаф разом із малолітнім сином Магнусом утік на Русь, де знайшов притулок у великого князя Ярослава Мудрого. Залишивши сина під опікою князя та його дружини Ірини, у 1029 році Олаф повернувся до Норвегії, намагаючись відвоювати королівство.

29 липня 1030 року в битві при Стіклестаді біля Вердала він зазнав поразки від переважаючих сил норвезького ополчення та данських військ і був убитий у бою.

Після його смерті Норвегія опинилася під владою данців, які обклали країну тяжкими податками. Усвідомивши свою провину та простивши Олафові колишні образи, норвежці з почестями поховали короля-мученика в Нідаросі, у соборі святого Климента. Після смерті він прославився численними чудесами й став шануватися як святий. Церкви на його честь з’явилися і в Русі — у Новгороді та Старій Ладозі.

Після відпадіння Західної Церкви від Православ’я його шанування збереглося в католицизмі. У 1164 році Олафа першим серед норвежців канонізували. Пам’ять про нього як про героя та небесного покровителя народу жила в Норвегії й після переходу країни до лютеранства. У 1847 році на його честь був заснований Орден святого Олафа.

Відродження православного шанування святого у Норвегії пов’язане з новітньою історією:

• у 2003 році освячено православну каплицю на хуторі «Стейнхауген горд» у Фоллдалі;
• у 2014 році, до тисячоліття його хрещення, освячено ще одну каплицю на місці його упокоєння в Стіклестаді;
• наприкінці 2016 року археологи Норвезького інституту культурної спадщини виявили в Тронгеймі фундамент церкви святого Климента з прямокутним кам’яним вівтарем, у якому, ймовірно, спочивають мощі святого Олафа.