Олімпіада

Свята Олімпіада диякониса була дочкою сенатора Анісія Секунда та онукою по матері славетного епарха Євлалія (згадується у сказанні про чудеса святителя Миколая). До шлюбу з Анісієм Секундом мати Олімпіади була дружиною вірменського царя Арсака і овдовіла. Коли свята Олімпіада була ще зовсім юною, батьки заручили її з благородним юнаком. Шлюб мав відбутися після досягнення святою Олімпіадою повноліття. Однак наречений невдовзі помер, а свята Олімпіада не побажала вступати у шлюб і віддала перевагу дівочому життю. Після смерті батьків вона залишилася спадкоємицею великого статку, який почала щедрою рукою роздавати всім, хто потребував: злиденним, сиротам, вдовам; посилала також великі кошти до церков, монастирів, лікарень, притулків для убогих та прочан.

Святий Патріарх Нектарій (381–397) призначив святу Олімпіаду дияконисою. Своє служіння блаженна проходила чесно і непорочно.

Багато допомагала свята Олімпіада святителям, що приїжджали до Царгорода: Амфілохію, єпископу Іконійському, Онисиму Понтійському, Григорію Богослову, Петру Севастійському — брату Василія Великого, Єпіфанію Кіпрському, служачи всім з великою любов’ю. Свої маєтки вона не вважала власними, а Божими, і роздавала їх не лише добрим людям, а й своїм ворогам.

Святитель Іоанн Золотоуст († 407; пам’ять 13 листопада) високо цінував святу Олімпіаду і виявляв до неї свою прихильність і духовну любов. Коли ні в чому не винного Святителя несправедливо вигнали, свята Олімпіада разом з іншими дияконисами глибоко переживала це. Виходячи востаннє з церкви, святитель Іоанн Золотоуст покликав святу Олімпіаду та дияконис Пентадію, Проклію і Сальвіну і сказав їм, що справа, порушена проти нього, мабуть, добігає кінця, і навряд чи вони ще побачать його. Він просив їх не залишати церкву і коритися єпископу, який буде призначений замість нього, бо Церква не може бути без єпископа. Святі жони, обливаючись сльозами, впали перед Святителем.

Патріарх Олександрійський Феофіл (385–412), який раніше неодноразово користувався щедрістю святої Олімпіади, ополчився проти неї за відданість Святителю Іоанну і за те, що вона прийняла і годувала ченців, які прийшли до Царгорода, яких Патріарх Феофіл вигнав з єгипетської пустелі. Він висував проти неї несправедливі звинувачення і намагався очорнити її святе життя.

Після вигнання святителя Іоанна Золотоуста загорілася соборна церква Святої Софії і слідом за нею вигоріла більша частина міста.

Усіх прихильників святителя Іоанна Золотоуста почали підозрювати у підпалі та викликали на допит. Тоді ж постраждала і свята Олімпіада. Її викликали до суду, суворо допитували і, хоча не надали доказів, присудили до сплати великої суми за підпал, у якому вона не була винна. Після цього свята залишила Царгород і вирушила до Кізика (на Мармуровому морі). Однак вороги не припинили своїх переслідувань: у 405 році її засудили до ув’язнення в Нікомидії, де свята перетерпіла багато горя і злигоднів. Святитель Іоанн Золотоуст зі свого вигнання писав їй, утішаючи у скорботі. У 409 році свята Олімпіада спочила в ув’язненні.

Свята Олімпіада з’явилася уві сні Нікомидійському єпископу і повеліла покласти тіло її в дерев’яний ковчег і кинути його в море: «Куди винесуть хвилі ковчег, там нехай буде поховане тіло моє», — сказала свята. Єпископ виконав повеління святої Олімпіади. Ковчег прибило хвилями до місця, званого Врохті, поблизу Царгорода. Жителі, сповіщені про це від Бога, вийшли на берег, прийняли святі мощі блаженної Олімпіади і поклали їх у церкві святого апостола Фоми. Згодом, під час набігів варварів, церкву було спалено, але мощі збереглися і за Патріарха Сергія (610–638) були перенесені до Царгорода і покладені в дівочому монастирі, заснованому святою Олімпіадою. Від її мощей відбувалися чудеса і подавалися зцілення.