Пам’ять II Вселенського Собору (381)

Другий Вселенський Собор відбувся 381 року і довершив перемогу православ’я, здобуту 325 року на Першому Вселенському Соборі.

У важкі роки, що минули після прийняття Нікейського Символу віри, аріанська єресь дала нові плоди. Македоній під виглядом боротьби з єрессю савелліанів, які навчали про злиття іпостасі Отця і Сина, став вживати слово «подобосущний» стосовно Сина до Отця. Це формулювання було небезпечне ще й тим, що Македоній виставляв себе як борця з аріанами, які використовували поняття «подібний до Отця». Крім цього, македоніани — напіваріани, які схилялися залежно від обставин і вигоди то до православ’я, то до аріанства — хулили і Святого Духа, стверджуючи, що Він не має єдності з Отцем і Сином. Другий єретик, Аецій, запровадив поняття «іншосущний» і говорив, що Отець має зовсім іншу сутність, ніж Син. Його учень Євномій вчив про ієрархічну підпорядкованість Сина Отцю і Святого Духа Сину. Усіх, хто приходив до нього, він перехрещував у «смерть Христа», відкидаючи Хрещення в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа, заповідане Самим Спасителем.

Третя єресь народилася із вчення Валента й Урсакія. Вони намагалися обдурити православних єпископів, проголосивши, що Син Божий від Бога і подібний до Бога Отця, а не є творінням, як вчать аріани. Але під тим приводом, що слово «сутність» не міститься у Святому Письмі, єретики пропонували не вживати поняття «єдиносущний» стосовно Сина до Отця. Крім цих трьох основних єресей, було багато й інших лжевчень. Єретик Аполлінарій говорив: «Плоть Спасителя, взята з Неба із лона Отця, не мала людської душі та розуму; відсутність душі заповнювало Слово Боже; Божество залишалося мертвим протягом трьох днів».

Для викриття єресіархів святий цар Феодосій Великий (379–395) скликав у Константинополі Вселенський Собор, на якому були присутні сто п’ятдесят єпископів. На розгляд святих отців було запропоновано затверджене на Римському Соборі сповідання віри, яке святий папа Дамас прислав єпископу Антіохійському Павлину. Прочитавши сувій, святі отці, відкидаючи лжевчення Македонія, однодушно затвердили апостольське вчення, що Дух Святий є не службова істота, а Господь Животворящий, Який ісходить від Отця, Якому з Отцем і Сином рівне поклоніння і рівна слава. Для спростування інших єресей: євноміан, аріан і напіваріан — святі отці підтвердили Нікейський Символ Православної віри.

У Символі, ухваленому I Вселенським Собором, не йшлося про Божественну гідність Святого Духа, бо духоборчої єресі тоді не було. Тому святі отці II Вселенського Собору додали до Нікейського Символу 8-й, 9-й, 10-й, 11-й і 12-й члени, тобто остаточно сформулювали й затвердили Нікео-Царгородський Символ віри, який сповідується і нині всією Православною Церквою.

Другий Вселенський Собор, крім того, встановив форми церковного суду, визначив приймати в спілкування через таїнство Миропомазання єретиків, які розкаялися і хрестилися в Ім’я Святої Трійці, а тих, хто хрестився одноразовим зануренням, приймати, як язичників.