Преподобномученики отці Давидо‑Гареджійські
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобномученики отці Давидо‑Гареджійської Лаври, числом понад 6000, прийняли мученицьку кончину в Грузії за сповідання християнської віри на початку XVII століття, за шаха Аббаса І.
У 1615 році іранський шах Аббас І з численним військом напав на Грузію. Вгамувавши спрагу кров’ю християн, він влаштував полювання в долині Гаре‑Кахеті. Ніч застала його в горах Гареджі, і там він розташувався табором зі своєю свитою.
Опівночі увагу шаха привернула вогняна вервечка, що рухалася по горі. Спершу він подумав, що це привид, але йому пояснили: там знаходиться знаменитий монастир, нинішньої ночі там святкується Світле Воскресіння Христове, і монахи з запаленими свічками тричі обходять церкву. Шах наказав негайно послати туди військо й винищити всіх.
У ту ж ніч Ангел Божий явився настоятелю Гареджійської лаври Арсенію й повідомив: «Господь наш Ісус Христос закликає вас усіх у Свою Небесну Обитель. Цієї ночі вас чекає велике випробування — мечем будете вбиті. Хто бажає продовжити своє земне життя, нехай утече, а хто прагне душу свою очистити для вічності, той загине від меча, і Господь Бог прикрасить його нетлінним вінцем. Повідом це всім обітателям монастиря, і нехай кожен зробить вибір сам!»
Настоятель розповів братії про видіння, і монахи стали готуватися до прийдешніх страждань. Лише двоє послушників злякалися смерті й сховалися подалі від монастиря, на горі. Наприкінці служби, під час співу «Отче наш», обитель оточили іранські воїни. Настоятель вийшов до воєначальника й попросив трохи часу, щоб закінчити службу й причастити всю братію. Іранці порадилися й погодилися.
Отці причастилися, побажали один одному відваги й, святково одягнені, постали перед карателями. Спершу іранці відрубали голову настоятелю, потім безжально порубали всіх інших.
У цей час два послушники, що втекли, побачили, як із неба сходять сяючі вінці, а два з них понуро пливуть окремо. Вони одразу повернулися до монастиря. Воїни зарубали й їх. Згодом на цьому місці виріс рожевий кущ, який цвів і в XIX столітті, попри сухий і кам’янистий ґрунт.
Наприкінці XVII століття цар Арчил ІІ (пам’ять 21 червня) з великим старанням зібрав кості мучеників і поклав їх у великій кам’яній скрині, ліворуч від вівтаря, у храмі Давидо‑Гареджійської обителі. Святі мощі мироточать і донині.