Прохор

Жив цей Божий угодник за князювання Святополка, який вельми утискав киян. Господь попустив тоді половцям напасти на руську землю. На Русі настав голод і злидні. У цей час (XI ст.) до ігумена Печерського Іоанна прийшов зі Смоленська мирянин, який забажав прийняти чернецтво. Бажання його було виконано, і він був наречений Прохором. Згодом його назвали «лободником», оскільки він завжди замість хліба харчувався лободою. Не пив він нічого, окрім води, не куштував навіть овочів. Але Господь перетворював для нього гіркоту хліба, приготованого з лободи, на приємну насолоду, і святий угодник Божий проводив своє життя не в смутку, а у великій радості, безупинно славословлячи Господа.

І ось у той час, коли на Русі настав великий голод, Господь, бажаючи прославити Свого угодника і подати людям спасіння від лиха, послав у цей рік особливий урожай лободи. Св. Прохор подвоїв свої труди зі збирання лободи, став готувати з неї хліб у великій кількості й роздавати його нужденним. Хліб цей виявився дуже смачним. Багатьом він здавався смачнішим навіть за пшеничний. Але таким хліб ставав лише тоді, коли брали його за благословенням Прохора; в іншому ж випадку він виявлявся чорним і гірким.

Св. Прохор чинив благодіяння не лише голодуючим. Коли одного разу на Русі не стало солі, то Прохор, з милості Божої, і тут допоміг нужденним. Він зібрав з усіх келій попіл і став задарма роздавати його — він виявився чистою сіллю. Але ворог роду людського, диявол, вклав заздрість до преподобного Прохора в серця продавців солі; вони звернулися зі скаргою на преподобного до великого князя Святополка, кажучи, що цей чернець підриває їхній добробут. Святополк заспокоїв їх і обіцяв «обібрати ченця» на їхню та свою користь. За його наказом у св. Прохора було відібрано всю сіль. Але коли її привезли до князя, то вона виявилася чистим попелом. Народ, бачачи це, прославив Бога, дивного в чудесах Своїх, і озброївся проти князя. Останній злякався і поспішив примиритися з преподобним Прохором, випросивши в нього прощення. Попіл, викинутий ним, через три дні знову обернувся на сіль.

Після цього Святополк підпав під благодатний вплив преподобного Прохора. Він дав святому слово нікому не чинити насильства і потім уклав з ним таку умову: «Якщо я помру раніше за тебе, то ти поховай мене своїми руками, щоб я бачив твоє незлоб’я. Якщо ж ти відійдеш до Господа раніше за мене, то я сам покладу тебе в труну і знесу тебе на своїх плечах у печеру, щоб Господь простив мій гріх перед тобою». Невдовзі після цього святий захворів; Святополк же в цей час був у поході на половців. Преподобний послав сказати йому, щоб він поспішив до нього виконати свою обіцянку, інакше його похід буде невдалим. Святополк поспішив на заклик св. Прохора. Отримавши від святого настанову у вірі, благословення та прощення, Святополк сам переніс потім його труну в печеру і поховав його там. Потім він повернувся до війська; похід був вельми вдалим. Половці були вщент розбиті і в жаху тікали з поля бою. Відтоді Святополк, куди б не вирушав, на війну чи на полювання, завжди заходив за благословенням у Печерський монастир, благоговійно вклонявся чудотворній Печерській іконі Божої Матері та перед гробницями Печерських угодників і тільки тоді розпочинав задуману справу. Щасливо після цього йшло князювання Святополка, який сам був свідком чудес угодника Божого Прохора.

Відійшов до Господа преподобний Прохор 10 лютого 1107 року і був похований у Ближніх печерах.