Василь

Святитель Василій Острозький – один із найшанованіших сербських святих. Донині не припиняються численні дива зцілень біля ковчега з його мощами, що спочивають у чорногорському монастирі Острог. Кожен рік приносить нові звістки про дива св. Василія. Численні свідчення очевидців – наших сучасників, а також відеозаписи, зміцнюють шанування цього святого в народі. Не вичерпується потік паломників і туристів з усіх країн, які прагнуть відвідати місце подвижництва та спочинку Острозького чудотворця. У 70-х – 80-х роках минулого століття в день Святої Трійці (престольне свято монастиря Нижній Острог) збиралося з усіх сербських земель близько 15 тисяч людей, що становило 1/10 частину тодішнього населення Чорногорії.

Він народився в селі Мрконич у Поповому Полі 28 грудня 1610 р. у побожних батьків Петра та Анастасії Йованович і при Хрещенні отримав ім'я Стоян. З дитинства він був навчений посту, молитві та страху Божому. Коли Стоян підріс, батьки відвели його до найближчого монастиря Завала, присвяченого Введенню в храм Пресвятої Богородиці, де ігуменом був дядько Стояна – Серафим. У монастирі було багато вчених ченців і велика бібліотека. Тут Стоян навчався мудрості Святого Письма і святих отців, а також корисних світських наук. Побувши деякий час у Завалі, він перейшов до монастиря Тврдош, присвяченого Успінню Пресвятої Богородиці, де містилася резиденція Требінської єпархії. Тут він прийняв чернечий постриг з ім'ям Василій. Незабаром преподобний був удостоєний дияконського, а згодом і священничого сану.

З монастиря Тврдош св. Василій вирушив до Чорногорії, де тодішній чорногорський митрополит Мардарій (на прізвисько Корнетський владика) затримав його у себе в Цетинському монастирі. У цей час у Чорногорії за потурання Мардарія єзуїти активно вели уніатську пропаганду. Св. Василій переконував митрополита виступити проти латинської єресі, але Мардарій його не слухав. Невдовзі Мардарій згрішив зі служницею, а звинуватив у цьому молодого слугу Василія. Василія було засуджено на повішення, але він просив зачекати з виконанням вироку до народження дитини у служниці. Коли дитина народилася, Василій узяв її на руки, тричі дмухнув і запитав, чия вона. На велике чудо, новонароджена дитина промовила: "Корнетського владики". Тоді Василія виправдали, а Мардарія закидали камінням, насипавши над ним цілий кам'яний курган, який називають "могилою Корнетського владики".

Після цього Василій повернувся до Тврдоша. Ставши архімандритом цього монастиря, він як духівник і пастир обходив герцеговинські села, звершуючи богослужіння і повчаючи паству Євангельської мудрості. Здійснив тврдоський архімандрит і далеку поїздку на Русь, звідки привіз багато багатих церковних дарів, священничих облачень, церковні книги та гроші для своєї пастви. Допомога від єдиновірних руських братів допомогла відновити багато храмів, що перебували в запустінні, та відкрити народні школи при монастирі й парафіяльних церквах. Ці труди св. Василія викликали ненависть до нього герцеговинських потурченців та агентів латинської унії, які шукали можливості його вбити.

Незабаром св. Василій вирушив на Афон через монастирі Жупу Нікшицьку, Морачу та Джурджеві Ступови (Георгіївські стовпи). Дорогою він заїхав до Печа до патріарха Паїсія I Янєваца і детально розповів йому про важке становище православних сербів у Герцеговині, про турецьке насильство та латинську пропаганду. Патріарх відпустив його на Святу Гору, зобов'язавши повернутися до Печа. На Афоні св. Василій обійшов багато монастирів і скитів, де вчився в афонських подвижників. Після його повернення до Печа патріарх Паїсій скликав сербських архієреїв, які на свято Преображення у 1638 р. рукопоклали 28-річного Василія в єпископи, поставивши його митрополитом Требінським із резиденцією в Тврдоші.

Повернувшись у рідні краї, святитель розпочав свої архіпастирські труди, не зважаючи на небезпеки, що знову почали йому загрожувати. Сила його молитов була такою великою, що він уже тоді став звершувати дива зцілення. Трудами святого почали оновлюватися багато монастирів Требінської єпархії. У цей час турки вбили Східно-Герцеговинського митрополита Паїсія Требешанина, чия резиденція містилася на околиці Нікшича. Тодішній печський патріарх св. Гавриїл (Раїч), який згодом постраждав як священномученик, возз'єднав Східну та Західну Герцеговинські єпархії в єдину Захолмську митрополію під началом св. Василія.

Турецькі утиски змусили святителя покинути свою резиденцію під Нікшичем і оселитися в монастирі Острог у ігумена Ісаї. В Острозі св. Василій разом з іншими подвижниками оновив Введенську церкву, а також спорудив Хрестовоздвиженський храм. Його трудами Острозька печера перетворилася на справжній монастир. Поблизу Острога жив князь Раїч зі своїми шістьма синами, який чинив ченцям усілякі утиски. Будучи у 1667 р. у печського патріарха Максима, святитель розповів йому про насильство князя, і патріарх написав Раїчу листа, в якому пригрозив прокляттям кожному, хто наважиться шкодити монастирю та його насельникам. І сам Василій пророкував князю, що якщо він не припинить чинити неправду, то втратить своїх синів. Це пророцтво незабаром справдилося. Засмучений князь Раїч приніс щире покаяння у своїх гріхах, і Господь, за пророцтвом св. Василія, знову втішив його чоловічим потомством.

Невтомно подвизаючись у пості та молитві, святитель досяг кінця свого земного життя і 29 квітня (12 травня) 1671 р. мирно віддав свою душу в руки Господа у своїй келії. Зі скелі, біля якої була його келія, виросла виноградна лоза. Тіло святого ченці поховали у Введенській церкві.