Віра

Житія мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії У II столітті, за царювання імператора Адріана (117–138 рр.), у Римі жила благочестива вдова Софія (ім'я Софія означає "мудрість"). У неї були три дочки, які мали імена головних християнських чеснот: Віра, Надія та Любов. Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив'язуватись до земних благ. Слух про приналежність до християнства цієї родини дійшов до імператора, і він побажав особисто побачити трьох сестер і мати, яка їх виховала. Усі четверо постали перед імператором і безбоязно сповідали віру в Христа, що воскрес із мертвих і дає вічне життя всім віруючим у Нього. Здивований сміливістю юних християнок, імператор відіслав їх до однієї язичниці, якій наказав переконати їх зректися віри. Проте всі докази і красномовство язичницької наставниці виявилися марними, і сестри християнки, що горіли вірою, не змінили своїх переконань. Тоді їх знову привели до імператора Адріана, і він наполегливо вимагав, щоб вони принесли жертву язичницьким богам. Але дівчатка з обуренням відкинули його наказ. «У нас є Бог Небесний, – відповіли вони, – його дітьми бажаємо залишитися, а на твоїх богів плюємо і погроз твоїх не боїмося. Ми готові постраждати і навіть померти заради дорогого нам Господа нашого Ісуса Христа». Тоді розгніваний Адріан наказав зрадити дітей різним тортурам. Кати почали з Віри. Вони на очах у матері та сестер стали нещадно бити її, відриваючи частини від її тіла. Потім вони поклали її на розпечені залізні грати. Силою Божою вогонь не завдав жодної шкоди тілу святої мучениці. Збожеволілий від жорстокості Адріан не зрозумів дивом Божим і звелів кинути юнку в котел з киплячою смолою. Але з волі Господньої котел охолоне і не завдав сповідниці ніякої шкоди. Тоді її присудили до усічення мечем. «Я з радістю піду до улюбленого мого Господа Спасителя», – сказала свята Віра. Вона мужньо схилила свою голову під меч і так віддала свій дух Богові. Молодші сестри Надія і Любов, натхненні мужністю старшої сестри, зазнали подібних до неї мук. Вогонь не завдав їм шкоди, тоді їм відтяли голову мечем. Святу Софію не зазнали тілесних мук, але прирекли її на ще сильніші душевні муки від розлуки із замученими дітьми. Стражниця поховала чесні останки своїх дочок і два дні не відходила від їхньої могили. На третій день Господь послав їй тиху смерть і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. Свята Софія, зазнавши за Христа великих душевних мук, разом з дочками зарахована Церквою до лику святих. Постраждали вони у 137 році. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другій, Надії – 10, а молодшій Любові – лише 9 років. Так три дівчинки та їхня мати показали, що для людей, які зміцнюються благодаттю Святого Духа, брак тілесних сил анітрохи не є перешкодою для прояву сил духу та мужності. Їхніми святими молитвами Господь нехай зміцнить і нас у християнській вірі та в добродійному житті.