Іоанн

Преподобний Іоанн Дамаскін народився близько 680 року в столиці Сирії Дамаску, у християнській родині. Його батько, Сергій Мансур, був скарбником при дворі халіфа. У Іоанна був названий брат, осиротілий юнак Косма, якого Сергій прийняв до себе в дім.

Коли діти підросли, Сергій подбав про їхню освіту. На дамаському невільничому ринку він викупив з полону вченого ченця Косму з Калабрії і доручив йому навчати дітей. Хлопці виявили надзвичайні здібності й легко опанували курс світських і духовних наук.

Після смерті батька Іоанн обійняв при дворі посаду міністра та градоправителя. У той час у Візантії виникла і швидко поширювалася єресь іконоборства, яку підтримував імператор Лев III Ісавр (717–741). Ставши на захист православного іконошанування, Іоанн написав три трактати «Проти тих, хто ганьбить святі ікони».

Мудрі, богонатхненні писання Іоанна розлютили імператора. Але оскільки автор їх не був візантійським підданим, його не можна було ні ув'язнити, ні стратити. Тоді імператор вдався до наклепу.

За його наказом від імені Іоанна було складено підроблений лист, у якому дамаський міністр нібито пропонував імператору свою допомогу в завоюванні сирійської столиці. Цей лист і свою лицемірно-улесливу відповідь на нього Лев Ісавр відіслав халіфу. Той негайно наказав усунути Іоанна з посади, відрубати йому кисть правої руки і повісити її на міській площі.

Того ж дня надвечір Іоанну повернули відрубану руку. Преподобний почав молитися Пресвятій Богородиці та просити зцілення. Заснувши, він побачив ікону Божої Матері і почув Її голос, який сповістив йому, що він зцілений, і водночас наказав без упину трудитися зціленою рукою.

Прокинувшись, він побачив, що рука його неушкоджена. Дізнавшись про чудо, яке свідчило про невинність Іоанна, халіф просив у нього вибачення і хотів повернути йому колишню посаду, але преподобний відмовився. Він роздав своє багатство і разом із названим братом та товаришем з навчання Космою вирушив до Єрусалима, де вступив простим послушником до монастиря Сави Освяченого.

Нелегко було знайти йому духовного керівника. З монастирської братії на це погодився лише один дуже досвідчений старець, який став вміло виховувати в учневі дух послуху і смирення. Насамперед старець заборонив Іоанну писати, вважаючи, що успіхи на цьому терені стануть причиною гордині.

Одного разу він послав преподобного до Дамаска продавати кошики, виготовлені в монастирі, причому доручив продати їх значно дорожче за їхню справжню ціну. І ось, подолавши болісний шлях під палючим сонцем, колишній вельможа Дамаска опинився на ринку в лахмітті простого продавця кошиків. Але Іоанна впізнав його колишній домоправитель і скупив усі кошики за призначеною ціною.

Одного разу в монастирі помер один з ченців, і брат покійного попросив Іоанна написати що-небудь для втіхи. Іоанн довго відмовлявся, але з милосердя, поступившись проханням згорьованої людини, написав свої знамениті надгробні тропарі. За цей непослух старець вигнав його зі своєї келії.

Усі ченці почали просити за Іоанна. Тоді старець доручив йому одну з найважчих і найнеприємніших справ — прибирати з монастиря нечистоти. Преподобний і тут виявив взірець послуху.

Через деякий час старцю у видінні було вказано Пречистою і Пресвятою Дівою Богородицею зняти заборону на писання для Іоанна. Про преподобного дізнався Єрусалимський патріарх, висвятив його на священика і зробив проповідником при своїй кафедрі. Але преподобний Іоанн невдовзі повернувся до Лаври преподобного Сави, де до кінця своїх днів проводив час у писанні духовних книг та церковних піснеспівів, і залишив монастир лише для того, щоб викрити іконоборців на Константинопольському Соборі 754 року.

Його піддали тюремному ув'язненню та катуванням, але він усе переніс і з милості Божої залишився живий. Преставився близько 780 р., у віці 104 років.