Іоанн

2 липня 1994 року Руська Православна Церква за кордоном зарахувала до лику святих дивного угодника Божого XX століття святителя Іоана (Максимовича) Шанхайського і Сан-Франциського чудотворця. Архієпископ Іоан народився 4/17 червня 1896 року на півдні Росії в селі Адамівка Харківської губернії. При Святому Хрещенні його було наречено Михайлом на честь Архістратига Небесних Сил Михайла Архангела.

З дитинства він вирізнявся глибокою релігійністю: ночами подовгу стояв на молитві, старанно збирав ікони, а також церковні книги. Найбільше любив читати житія святих. Михайло полюбив святих усім серцем, до глибини душі перейнявся їхнім духом і почав жити, як вони.

Святе і праведне життя дитини справило глибоке враження на його французьку гувернантку-католичку, і в результаті вона прийняла православ’я. У годину гонінь Промислом Божим Михайло опинився в Белграді, де вступив до університету на богословський факультет. У 1926 році митрополитом Антонієм (Храповицьким) він був пострижений у ченці, прийнявши ім’я Іоан на честь свого предка свт.

Іоана (Максимовича) Тобольського. Вже тоді єпископ Николай (Велимирович), сербський Золотоуст, давав таку характеристику молодому ієромонаху: «Якщо хочете бачити живого святого, ідіть у Бітоль до отця Іоана». О.

Іоан постійно молився, суворо постив, щодня служив Божественну літургію і причащався, з дня чернечого постригу ніколи не лягав, іноді його знаходили вранці заснулим на підлозі перед іконами. Він із істинно батьківською любов’ю надихав свою паству високими ідеалами християнства і Святої Русі. Його лагідність і смиренність нагадували ті, що увічнені в житіях найвеличніших аскетів і пустельників.

Отець Іоан був рідкісним молитовником. Він так занурювався в тексти молитов, ніби просто розмовляв із Господом, Пресвятою Богородицею, Ангелами і святими, які поставали перед його духовними очима. Євангельські події були відомі йому так, наче вони відбувалися на його очах.

У 1934 році ієромонах Іоан був возведений у сан єпископа, після чого відбув до Шанхаю. За свідченням митрополита Антонія (Храповицького), єпископ Іоан був «дзеркалом аскетичної твердості й суворості в наш час загального духовного розслаблення». Молодий владика любив відвідувати хворих і робив це щодня, приймаючи сповідь і причащаючи їх Святих Таїн.

Якщо стан хворого ставав критичним, владика приходив до нього в будь-яку годину дня чи ночі й довго молився біля його ліжка. Відомі численні випадки зцілення безнадійно хворих за молитвами святителя Іоана. З приходом комуністів до влади росіяни в Китаї знову змушені були тікати, більшість – через Філіппіни.

У 1949 році на острові Тубабао в таборі Міжнародної організації біженців проживало приблизно 5 тисяч росіян із Китаю. Острів був на шляху сезонних тайфунів, які проносяться над цим сектором Тихого океану. Однак протягом усіх 27 місяців існування табору йому лише раз загрожував тайфун, але й тоді він змінив курс і обійшов острів стороною.

Коли один росіянин у розмові з філіппінцями згадав про свій страх перед тайфунами, ті сказали, що причин для занепокоєння немає, оскільки «ваш святий чоловік благословляє ваш табір щоночі з усіх чотирьох сторін». Коли ж табір було евакуйовано, страшний тайфун обрушився на острів і повністю знищив усі будівлі. Російські люди, що перебували в розсіянні, мали в особі владики міцного ходатая перед Господом.

Окормлюючи свою паству, святитель Іоан робив і неможливе. Він сам їздив до Вашингтона, щоб домовитися про переселення знедолених російських людей до Америки. За його молитвами сталося чудо! В американські закони було внесено поправки, і більша частина табору, близько 3 тисяч осіб, перебралися до США, решта – до Австралії.

У 1951 році архієпископ Іоан був призначений правлячим архієреєм Західноєвропейського екзархату Руської Зарубіжної Церкви. В Європі, а згодом, із 1962 року, – у Сан-Франциско його місіонерська діяльність, твердо основана на житті в постійній молитві й чистоті православного вчення, принесла щедрі плоди. Слава владики ширилася як серед православних, так і серед інославного населення.

Так, в одній із католицьких церков Парижа місцевий священик намагався надихнути молодь такими словами: «Ви вимагаєте доказів, ви кажете, що зараз немає ні чудес, ні святих. Навіщо ж мені давати вам теоретичні докази, коли сьогодні вулицями Парижа ходить святий Іоан Босий». Владику знали і високо шанували в усьому світі.

У Парижі диспетчер залізничної станції затримував відправлення поїзда до прибуття «руського архієпископа». У всіх європейських лікарнях знали про цього єпископа, який міг молитися за вмираючого всю ніч. Його кликали до одра тяжкохворого – чи він був католик, протестант, православний чи хто інший – бо коли він молився, Бог був милостивий.

У паризькому госпіталі лежала хвора раба Божа Олександра, і єпископу сказали про неї. Він передав записку, що приїде і уділить їй Святе Причастя. Лежачи у загальній палаті, де було приблизно 40-50 людей, вона відчувала ніяковість перед французькими дамами, що її відвідає православний єпископ, одягнений у неймовірно поношений одяг і до того ж босий.

Коли він уділив їй Святі Дари, француженка на найближчому ліжку сказала їй: «Яка Ви щаслива, що маєте такого духівника. Моя сестра живе у Версалі, і коли її діти хворіють, вона виганяє їх на вулицю, якою зазвичай ходить єпископ Іоан, і просить його благословити їх. Після отримання благословення діти негайно одужують. Ми називаємо його святим». Діти, незважаючи на звичайну суворість владики, були йому абсолютно віддані. Існує багато зворушливих історій про те, як блаженний незбагненним чином знав, де може бути хворе дитя, і в будь-який час дня чи ночі приходив утішити його і зцілити.

Отримуючи одкровення від Бога, він багатьох рятував від біди, що насувалася, а іноді з’являвся до тих, кому був особливо необхідний, хоча фізично таке переміщення здавалося неможливим.

Після кончини владики голландський православний священик зі скрушеним серцем писав: «У мене немає і не буде більше духовного отця, який телефонував би мені опівночі з іншого континенту і говорив: "Іди тепер спати. Те, про що ти молишся, отримаєш"». Чотириденне бдіння вінчала похоронна служба.

Єпископи, що проводили службу, не могли стримувати ридань, сльози струменіли по щоках, виблискували у світлі незліченних свічок біля труни. Дивно, що при цьому храм наповнювала тиха радість. Очевидці зазначали, що «здавалося, ми були присутні не на похороні, а на відкритті мощів новознайденого святого».

Незабаром і в усипальниці владики стали відбуватися чудеса зцілень і допомоги в життєвих справах. Час показав, що святитель Іоан чудотворець – швидкий помічник усім, хто в бідах, хворобах і скорботних обставинах.