Жировицька ікона Божої Матері

Жировицька ікона явилася у 1470 році в місцевості Жировиці Гродненського краю. У лісі, що належав православному литовському вельможі Олександру Солтону, пастухи побачили над грушевим деревом яскраве світло. Коли підійшли ближче, то знайшли на дереві невелику ікону Божої Матері в сяйві. Вони з благоговінням віднесли її Солтону. Той спершу не надав цьому великого значення, але ікону взяв і замкнув у скриньці.

Наступного дня він хотів показати ікону гостям, але вона зникла. Незабаром пастухи знову знайшли її на тому ж місці й принесли Солтону. Тепер він прийняв це як знак і дав обітницю збудувати на місці явлення церкву на честь Богородиці. Біля храму виникло селище й прихід.

Близько 1520 року храм згорів, і всі думали, що ікона загинула. Але діти, повертаючись зі школи, побачили Діву в сяйві, яка сиділа на камені біля згарища й тримала в руках ікону. Коли люди прийшли на місце, то справді знайшли ікону неушкодженою. Її поставили в домі священника, а камінь огородили. Згодом у новозбудованому кам’яному храмі ікона зайняла своє місце.

Пізніше біля храму виник чоловічий монастир, братія якого боролася за Православ’я проти унії. У 1609 році монастир захопили уніати й утримували його до 1839 року. Весь цей час ікона шанувалася і православними, і католиками. У 1839 році монастир повернули православним, і він став першим місцем відновлення православного богослужіння на західноруських землях.

Під час Першої світової війни ікону перевезли до Москви, а на початку 1920-х років повернули в обитель. Нині вона перебуває в Успенському соборі Жировицького монастиря Мінської єпархії й глибоко шанується за благодатну допомогу. Ікона вирізана на камені розміром 43 × 56 мм.