Що Сталін насправді залишив Росії
Під час чергового виступу російський президент Володимир Путін заявив, нібито західні українські області були щедрим подарунком Йосипа Сталіна, який навіть не передбачав розпаду Радянського Союзу.
Подібні тези є класичною маніпуляцією та псевдоісторичною пропагандою. Звісно, радянський диктатор навряд чи вірив у крах СРСР, проте жодної окремої України для нього просто не існувало. Його зневажливе ставлення до союзних республік проявилося ще під час гострих суперечок із Володимиром Леніним. Тоді Сталін, обіймаючи посаду наркома у справах національностей Радянської Росії, вимагав інтегрувати всі радянські республіки виключно як автономії всередині РРФСР. Рішення приєднати західні землі Польщі саме до Білорусі та України було продиктоване виключно прагненням легітимізувати пакт із Адольфом Гітлером, а інтереси українців тут не відігравали жодної ролі.
Варто нагадати, що ще за два десятки років до згаданих Путіним подій українці створили власну Західноукраїнську Народну Республіку та зі зброєю в руках захищали свою незалежність. Радянський вождь лише цинічно використав цю визвольну боротьбу задля геополітичних цілей Росії, яка маскувалася під Радянський Союз. І саме цій державі він залишив найбільшу кількість територіальних надбань, про які тепер вважає за краще мовчати сучасне керівництво Кремля.
Так, більшовицький режим передав Радянській Росії український Таганрог із прилеглими територіями. Письменник Антон Чехов невипадково вважав себе українцем, адже його матірна земля була заселена переважно українцями, а примусова русифікація почалася вже після входження регіону до складу РРФСР.
Після радянсько-фінської війни Сталін приєднав до Росії частину Фінляндії, звідки місцеві жителі були змушені масово тікати, залишаючи свої домівки.
Аналогічна доля спіткала латвійський повіт Абрене та естонський Івангород, які були включені до складу РРФСР вже після окупації Латвії та Естонії. Мешканцям цих «братніх» республік ніхто навіть не намагався пояснити, чому їхні рідні землі раптом стали російськими.
Окрім цього, Сталін приєднав до Росії Тиву — регіон, що сьогодні відомий як батьківщина Сергія Шойгу. Спочатку ця територія належала Китаю та перебувала під російським протекторатом, згодом більшовики створили там маріонеткову народну республіку, яка врешті-решт також стала автономною областю РРФСР.
Навіть частину східної Пруссії було включено до складу РРФСР — нинішня Калінінградська область не мала і не має жодних спільних сухопутних кордонів із рештою Росії. Її віддали не Польщі чи Литві, а саме Росії. Путін марно стверджує, що Сталін не думав про майбутній розпад СРСР. Насправді він чудово все передбачав, закладаючи потужні геополітичні міни сповільненої дії, які почали масово вибухати у 1990-х роках.
Проте існує фундаментальна різниця між «подарунками» іншим народам СРСР та територіальними придбаннями для самої Росії. Використовуючи національні прагнення українців чи білорусів, сталінський режим посилював свою імперію, прирекла корінне населення цих земель на пасинковий статус, жорстокі репресії та русифікацію.
Натомість, передаючи РРФСР землі інших країн і націй, диктатор та його наступники розширювали межі самої Росії. Цю імперську політику Кремль продовжує й донині, скасовуючи викладання української мови в регіонах із переважно українським населенням або ж нав'язуючи тотальну русифікацію у національних республіках, як-от у Туві.
Тому, коли російське керівництво закидає сусіднім державам якісь «сталінські подарунки», спершу варто згадати про те, скільки всього Сталін підступно відібрав у інших.