10.02.2022
Про особливості іконопису та богословські погляди поза межами віри
Час від часу суспільство стикається з вельми незвичними роботами митців, які позиціонують себе як іконописці. Попри різницю стилів, їх об'єднує надмірне прагнення до самовираження. Якщо у світському мистецтві подібний підхід може вітатися, то в іконописанні він найчастіше призводить до суперечливих наслідків, адже ікона — це святий образ Божий, створювати який належить із глибоким благоговінням та повним зреченням власного «я».
Чим більше смирення та менше особистої амбіції притаманно майстру, тим якіснішим є результат. З цієї причини будь-які творчі експерименти в іконі мають мати чіткі межі та художню обґрунтованість. Самовираження та справжній іконопис є практично несумісними речами. Ми або відтворюємо лик Всевишнього, або виражаємо виключно самих себе. Водночас існує велика спокуса видати власні фантазії та спотворене гріхом сприйняття за істинне уявлення про Бога.
Саме в цьому полягає фундаментальна помилка чималої кількості «іконописців»-модерністів. Подібне хибне бачення спостерігається і серед сучасних богословів, які намагаються адаптувати вчення церкви під хвилинний політичний контекст.
Чого тільки не побачиш сьогодні у так званому прогресивному богослов'ї: тут і виправдання різноманітних революцій, і спроби легалізувати гріх чи певні відхилення, а також потурання радикальним течіям фемінізму, агресивному екологізму та багатьом іншим речам.
При всій своїй різноманітності, суть подібних «богословських» пошуків така ж сама, як і в модерністському малярстві. Це чергова спроба видати особисті фантазії за божественне вчення.
Усе, що людству відомо про Творця, розкрито Ним особисто через Священне Писання та Священне Передання. Відповідно, зміст богослов'я полягає зовсім не у вільній грі людської уяви чи бажанні підлаштувати християнські догмати під черговий «дух епохи», а в ретельному вивченні Божественного одкровення. Тут, як і в створенні ікон, не може бути жодної самодіяльності.
Ті ж сміливці, які беруться зображати Господа чи писати про Нього зневажливо, спираючись виключно на власний розум, фактично діють подібно до атеистів, для котрих Бога просто не існує.
Справді, якби хтось намалював портрет земного батька зовсім не схожим на оригінал або почав вигадувати про нього небилиці, подібну творчість одразу б визнали шарлатанством. Тим більш болісною має бути реакція, коли йдеться про нашого Небесного Отця. Фантазувати ж дозволено лише щодо того, чого не існує в об'єктивній реальності. Отже, якщо своєю творчістю людина зводить наклеп на Господа, вона або перебуває у глибокій омани, або є свідомим блюзніром, або ж просто не вірить у реальне буття Бога.
Щоб уникнути подібних небезпечних спокус, слід дотримуватися смирення та твердо триматися Церкви.