03.12.2021
Одна з найнебезпечніших пристрастей – зневіра. Зневіра паралізує волю, розум, позбавляє будь-яких бажань, а головне – забирає в серця радість, без якої душа починає задихатися.
Існує чимало причин, чому зневіра бере гору над людиною. Головна з них – надмірна жалість до себе. Вкрай важливо вчасно помічати саможалість і викорінювати її з самого початку. Як зазначено в Псалтирі щодо лихих помислів: «Блажен, хто візьме і розіб'є немовлят твоїх об камінь» (Пс. 136:9). Адже розрісшись, вони здатні повністю полонити людину, і звільнення від цього полону може так і не настати.
«Гріх, який живе всередині нас і є джерелом усіх інших гріхів, – це самолюбство чи егоїзм», – нагадував святитель Феофан Затворник. «А першими його дітьми стають жалість до себе та догогодження власним слабкостям».
Якщо людині притаманна саможалість, це свідчить про те, що вона ще не відмовилася від власного «я» з необхідною рішучістю, а продовжує носитися зі своєю персоною, потурати своїм примхам та виправдовувати себе, залишаючи відкритими двері для ворожих ударів. Очевидно, остаточного рішення вести боротьбу зі своїми гріхами заради порятунку душі ще не ухвалено. Водночас початком будь-якої духовної боротьби є якраз знищення саможалості. Без цього подальший рух неможливий, адже ми лише ходитимемо по колу замість того, щоб просуватися вперед. Спасіння без упокорення власного его нездійсненне.
Замислимося над власною жалістю до себе та постараємося якнайшвидше її позбутися. Зречемося свого «я» – і за це милостивий Господь щедро обдарує нас Своїми благодатними дарами. Тоді жодна зневіра не зможе нас подолати.