Першого серпня послідовники візантійського обряду вшановують сімох святих мучеників Макавеїв, а також їхню матір Соломию та мудрого старійшину Єлеазара. Деякі мас-медіа помилково називають цю дату «маковим Спасом» чи «Маковієм», пов'язуючи її з назвою рослини. Проте історичні та біблійні факти, зокрема Друга книга Макавеїв, свідчать про зовсім інше походження цих святкових днів.
Описані в Писанні події припадають на II століття до нашої ери. Тоді Юдея перебувала під владою Селевкідів, які проводили жорстку політику еллінізації підкорених територій. Особливою суворим гнобленням відзначився правитель Антіох IV Епіфан.
Цар влаштував масштабну криваву розправу над дорослими, жінками та немовлятами, про що згадується у Другій книзі Макавеїв (2 Мак. 5, 13). Окрім цього, Антіох захопив Єрусалимський Храм, осквернив його скарби та посвятив святиню Олімпійському Зевсу (2 Мак. 5, 16).
Ці звірства спровокували потужне повстання, яке очолив Юда Макавей. Саме слово «Макавей» перекладається як «Молот» і не має жодного відношення до маку. На честь цього ватажка названо книги Біблії.
Друга книга Макавеїв має переважно богословсько-дидактичний характер, розглядаючи визвольну боротьбу крізь призму Божого Промислу. Гоніння від Антіоха сталися через те, що Владика тимчасово розгнівався на гріхи мешканців, проте Господь обрав храм заради народу, а не навпаки (2 Мак. 5, 17-20).
Попри успіхи військ Юди Макавея в околицях, у самому Єрусалимі тиск лише зростав. У Храмі влаштовували розпусні гулянки, приносили заборонені жертви та суворо забороняли дотримуватися Закону Мойсея і святкувати суботи (2 Мак. 6, 5-7).
У таких умовах перед складним життєвим вибором опинився поважний книжник і дев'яностолітній старець Єлеазар. Знайомі радили йому схитрувати — з'їсти дозволене м'ясо або вдарити перед усіма, що він споживає жертовну їжу, аби врятувати життя. Проте старець категорично відмовився лицемірити, щоб не спокусити молодь своєю слабкістю (2 Мак. 6, 24-25). Його піддали жорстоким катуванням, після чого він помер, залишивши нащадкам приклад незламної мужності (2 Мак. 6, 31).
Наступні розділи оповідають про подвиг сімох рідних братів та їхньої матері, яких цар наказав жорстоко катувати бичами й жилами, вимагаючи скуштувати свинину (2 Мак. 7, 1). На очах у матері хлопцям по черзі калічили тіла — відтинали язики, кінцівки та смажили на вогні.
Мученики демонстрували надзвичайну стійкість і глибоку віру у воскресіння мертвих, яка яскраво сформувалася в юдеїв до II століття до н. е. Вони сміливо заявляли царю, що хоч він і забирає тимчасове життя, небесний Цар воскресить їх за вірність закону (2 Мак. 7, 9). Сам Антіох згодом прийняв жахливу смерть від важкої хвороби та червів (2 Мак. 9, 9).
Мати підтримувала своїх синів під час страт, нагадуючи їм про Творця всесвіту, який дарує життя і обов'язково поверне його тим, хто жертвує собою заради святих заповітів (2 Мак. 7, 22-23). Згодом загинула і вона.
Хоча в Біблії імена матері та її синів не вказані прямо, церковне Передання зберегло їх: юнаків звали Авим, Антонин, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркел, а їхню матір — Соломія або Соломонія.
Подвиг родини Макавеїв надихнув усю Юдею. Згодом Симон, брат Юди Макавея, остаточно розбив загарбників і очистив Єрусалимський Храм. Незалежне правління династії Макавеїв тривало близько 150 років. На згадку про це дивовижне визволення і відновлення святині в юдаїзмі святкують Хануку, що означає «новосілля».
Богослужіння на честь цих святих підкреслюють нерозривну єдність поколінь — від віри праотця Авраама до героїчного свідчення новозавітних мучеників.