Не панікуйте, це ж усього лиш мінішкола ФСБ
Ситуація довкола підпільного навчального закладу в монастирі Московської церкви у Голосієві в Києві — це зовсім не поодинокий курйоз. Журналістське розслідування вкотре підсвітило проблему того, що Росія протягом багатьох років продовжує підривну роботу просто в нашому тилу.
Мене відверто здивувала позиція деяких адекватних експертів, які закликають уникати паніки та навіть радіти, що у чотиримільйонному Києві знайшовся лише один такий осередок. Зокрема, подібну думку висловив Сергій Фурса.
Відомий економіст спирається на статистику: мовляв, близько 60 дітей та приблизно 120 батьків здобували освіту за радянськими лекалами під прикриттям російської церкви, проте для мегаполіса з населенням у 4 млн осіб це незначні цифри.
Проте оптимістам варто нагадати офіційну статистику, яку «Главком» оприлюднив торік.
Протягом перших трьох років повномасштабної війни лише ЧОТИРИ релігійні громади столиці змінили свою канонічну підпорядкованість, перейшовши з УПЦ МП до ПЦУ. Усі ці випадки припадають на 2023 рік, після чого процес завмер у стані очікування.
Навіть офіційне ухвалення закону, що передбачає заборону діяльності Московської церкви, ніяк не вплинуло на ситуацію.
Для розуміння масштабів: на початку минулого року в Києві налічувалося близько 1300 релігійних організацій. Лідером за кількістю залишалася УПЦ московського патріархату з показником у 313 об'єднань (формально вони просто прибрали слова «московського патріархату» зі своїх вивісок). Крім того, у столиці працювали 14 монастирів і три вищі духовні заклади цієї конфесії.
Для порівняння, ПЦУ в Києві мала 241 структуру, 10 монастирів і три духовні виші. Різниця очевидна.
Попри це, деякі аналітики радять не драматизувати через підпільну школу у столиці, де підростаючому поколінню прищеплюють любов до Пушкіна, російської мови та навчають зневажати український гімн і хвилину мовчання. Мовляв, це просто радянська ностальгія та маргінальні явища.
Але чи можна назвати це маргінальністю?
Чому саме у Києві — серці країни, що воює з РФ — зафіксовано найнижчі темпи переходу парафій до української церкви?
Тому що роками через релігійні інституції по всій державі системно транслювалася та продовжує транслюватися ворожа пропаганда. Транслюється не з телекранів, а безпосередньо з амвонів під виглядом «традиційних проповідей».
Наведу власний життєвий приклад.
Напередодні Нового року мені довелося побачити портрет царя Миколи II.
Це сталося під час відвідин тяжкохворої літньої людини. Попри серйозну недугу, українське походження та життя в Україні, ця людина фанатично віддана Московській церкві та продовжує навідувати лише «перевірені» храми.
У біографії цієї людини був і комсомол, і робота, і період перебудови, що завершився приходом до Московського патріархату.
Тепер же в її домі почесне місце займає портрет Миколи II. Жодні аргументи рідних, які на собі відчувають жахи вибухів, не діють. Розмови в цій оселі точаться не про здоров'я чи Бога, а про те, що України та українців нібито ніколи не існувало, а всі теперішні випробування — це кара за гріхи.
Тому подібні речі — аж ніяк не випадковість і не дрібниця. Це цілісна система, яка продовжує функціонувати в Україні, охоплюючи людей різного віку.
Закривати очі на цю реальність означає свідомо займатися самообманом.