У стінах Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, що на Івано-Франківщині, 7 серпня пройшов науковий форум «Життя як служіння». Подія була приурочена до 100-річчя від дня народження визначної релігійної постаті — ісповідника віри, підпільного архієрея УГКЦ та першого єпарха Коломийсько-Чернівецького Павла Василика.
Про це інформує прес-служба Коломийської єпархії Української Греко-Католицької Церкви.
Конференція зібрала разом духовних осіб, науковців, фахівців з історії, працівників музеїв, громадських активістів, а також усіх, хто шанує спадщину владики Павла та його масштабний внесок у розбудову Церкви й українського суспільства.
Зі вступними промовами до присутніх на відкритті звернулися правлячий архиєрей Коломийської єпархії УГКЦ Василій Івасюк, очільник Коломийської громади Богдан Станіславський та очільниця музею імені Йосафата Кобринського Ярослава Ткачук.
Роль модератора засідання виконував релігієзнавець і дослідник історії Церкви, працівник Інституту історії Церкви УКУ Анатолій Бабинський.
Шлях від катакомб до легалізації
Перша частина наукових дискусій мала назву «Від катакомб до відродження Церкви».
Отець Тарас Бублик виступив із доповіддю «Діяльність підпільного єпархату УГКЦ на прикладі владики Павла Василика», в якій окреслив драматичні події ліквідації греко-католицької спільноти радянським режимом, згадав про Львівський псевдособор 1946 року та специфіку роботи нелегального єпископату. Він підкреслив, що наявність єпископа була гарантією виживання релігійної структури в умовах переслідувань, адже формула «де є єпископ — там є Церква» діяла безвідмовно. Особливий акцент він зробив на діяльності владики Павла, який рукоположив цілу плеяду душпастирів та став духовним наставником для молодших підпільних священників.
Своєю чергою владика-помічник Коломийської єпархії Петро Голіней представив тезу «Вклад владики Павла Василика у формацію підпільного греко-католицького духовенства». Архиєрей розповів про складні обставини підготовки майбутніх священнослужителів у період гонінь. За його словами, вже на початку 1970-х років владика організовував перші осередки кандидатів, навчання яких проходило у приватних оселях священнослужителів та черниць, оскільки легальних семінарій не існувало.
Особливу увагу доповідач приділив першим вихованцям владики — владиці Миколі Сімкайлу та отцю Григорію Сімкайлу, які залишалися його вірними соратниками до кінця днів. Владика Петро акцентував, що підпільне духовенство здобувало глибоку богословську освіту, спираючись на Пресвяту Євхаристію та Божественну Літургію. Завдяки такій педагогічній стратегії УГКЦ вийшла з підпілля не розбитою, а з потужним резервом фахових священників і майбутніх єпископів, серед яких були Микола Сімкайло, Володимир Війтишин, Тарас Сеньків та інші.
Отець Василь Ґаранджа у своєму виступі «Владика Павло Василик і вихід з підпілля (1989–1991)» проаналізував етапи легалізації УГКЦ, наголосивши, що Церква встояла завдяки стійкості єпископату, душпастирів, чернецтва та мирян, котрі зберегли вірність попри найжорстокіші репресії.
Фінальним акордом першої сесії став виступ отця Василя Мельничука — безпосереднього очевидця тих подій та учня владики Павла. Він поділився особистими спогадами про наставника як людину непохитної віри, глибокої мудрості та безмежної любові. Доповідач зазначив, що університетами владики стали тюрми та заслання, але саме ці випробування викували з нього справжнього пастиря, який виховував молоді кадри власним прикладом самопожертви.
Підбиваючи підсумки першої частини, учасники дійшли висновку, що тактика владики Павла полягала не лише в самозбереженні структури, а й у вихованні нової генерації душпастирів, здатних продовжити місію після виходу з катакомб.
Спогади сучасників про владику
Другу частину симпозіуму присвятили темі «Владика Павло Василик у спогадах сучасників».
Рідний брат єпископа Роман Василик поділився родинними спогадами про дитячі та юнацькі роки майбутнього церковного діяча, розповівши про його життєлюбство, оптимізм і незламність духу після численних арештів.
Професор Іван Монолатій розповів про партнерство владики Павла з Музеєм історії міста Коломиї у 90-х роках минулого століття, відзначивши його повагу до історичної спадщини та відкритість до суспільного діалогу.
Ярослава Ткачук поділилася спогадами про зустрічі з владикою та його вагомий внесок у культурне життя краю, зокрема підтримку музейних ініціатив, створення Музею писанки, зведення катедрального собору Преображення Христового та турботу про історичну пам'ять.
Племінник єпископа, лікар Степан Долик, згадував дядька як духовного батька, митця та людину, яка попри все знаходила час для рідних і залишалася непохитним оборонцем Церкви.
Владика Гліб Лончина у своєму зверненні розповів про міжнародний резонанс навколо боротьби УГКЦ за легалізацію, згадавши архівні матеріали з Рима, які інформували світ про переслідування та героїчну діяльність владики Павла.
Висновки заходу
На завершення наукового форуму правлячий єпископ Коломийської єпархії Василій Івасюк висловив вдячність усім доповідачам та організаторам за глибокий аналіз життєвого шляху владики Павла Василика.
Він підкреслив, що нині українське суспільство та Церква гостро потребують таких пастирів — здатних вести паству за собою через особистий приклад самозречення і міцної віри, адже постать владики Павла назавжди залишиться орієнтиром для багатьох поколінь.