Одинадцятого серпня католицька церква вшановує пам'ять святої Клари Ассізької. Вона була вірною соратницею та близькою подругою св. Франциска Ассізького, чиї духовні ідеали вона втілила у створенні чернечого Ордену кларисок, а завдяки дивовижному містичному видінню на закаті днів згодом стала небесною покровителькою телебачення.
Походження та перші кроки до чернецтва
Клара з'явилася на світ у 1194 році в заможній і шанованій аристократичній родині Оффредуччо, що обіцяло їй вигідний шлюб та безбідне існування. Проте вчинки сина місцевого купця Джованні ді Бернардоне — майбутнього святого Франциска, котрий кинув виклик тогочасним світським звичаям рідного міста Ассізі, змусили дівчину докорінно переосмислити власні життєві орієнтири.
Про сміливі вчинки Джованні гуло все місто: про те, як він віддав батькові власні речі зі словами, що тепер його єдина пані — Бідність; як збирав на вулицях камінь-за-каменем для відбудови напівзруйнованої святині св. Даміана; як закликав до абсолютної відмови від земних благ заради Христа. Згодом до Франциска долучилися двоє двоюрідних братів Клари — Руфіно і Сильвестр.
Згодом під час Великого посту дівчина особисто почула проповіді мандрівника і наважилася на зустріч із ним. Щоб уникнути пліток через приватну розмову чоловіка та жінки, вони залучили свідків: родичку Клари та побратима Франциска. Клара одкровенно розповіла про небажання виходити заміж та прагнення присвятити життя Всевишньому. Франциск гаряче підтримав її і, заручившись згодою єпископа Ассізького Гвідо, підштовхнув дівчину до втечі.
Втеча з дому та заснування чернечого шляху
Це сталося одразу після Квітної неділі. Клара залишила батьківську домівку, символічно вийшовши через браму, призначену для винесення померлих. Вона вирушила до францисканської обителі Порціункула, де на неї вже чекав Франциск із дозволом від єпископа на постриг. Там із його рук вона отримала чернечу туніку з грубої вовни та тонзуру.
Аристократична рідня не збиралася здаватися. Клару довелося неодноразово переховувати в різних монастирях, адже її слідами йшли озброєні загони. Монахині, що прихистили дівчину, боялися за власну безпеку та благали її повернутися, але вона була непохитною. Свою волю вона демонструвала навіть тим, що вгомонилась і міцно трималася за церковний вівтар, змусивши озброєних переслідувачів відступити.
Зрештою Клара оселилася біля відновленої Франциском церкви святого Даміана. До неї почали тягнутися інші жінки, яких захоплював аскетичний побут, безперервна молитва та ревне проповідування Євангелія. Сам Франциск називав їх «Бідними сестрами» або «Бідними жінками», що з вуст людини, закоханої в пані Бідність, було найвищою похвалою. Згодом до спільноти доєдналися навіть рідні сестри Клари разом із матір’ю.
Життя спільноти та небесне заступництво
На відміну від Братів Менших, жіноча громада не могла мандрувати світом, проте вони супроводжували місії францисканців постійною молитвою та рукоділлям. Сама засновниця Ордену останні тридцять років свого земного життя тяжко хворіла, знаходячи розраду лише в інтимній молитві та адорації Євхаристії.
Коли у 1243 році монастирю загрожували сарацини, Клара вийшла їм назустріч із дарохранильницею в руках та молитвою на вустах, і вороже військо відступило. Саме тому на іконах її найчастіше зображують із цим атрибутом. Рідше можна зустріти зображення з чашею, сувоєм, книгою, розп'яттям або білою лілеєю. Остання символізує чистоту і перегукується з самим ім'ям святої, адже латиною Клара означає «чиста». Цю якість підкреслює і гімн Вечірні на її честь: «Розсудлива, мудра і чиста, отримала мир досконалий, тепер ти стоїш перед Богом, для нас просиш ласки у Нього».
Офіційне визнання Ордену відбулося наприкінці її земного життя. Правила, які Клара самостійно написала для своєї громади за прикладом францисканців, остаточно затвердив Папа Інокентій IV у 1253 році.
Останні роки та спадщина
Напередодні своєї останньої Різдвяної ночі Клаרה дуже хотіла відвідати святкову службу, але хвороба прикувала її до постелі. Раптом на стіні келії перед нею виникло видіння: вона чітко побачила, як Брати Менші в Порціункулі прославляють народження Христа. З огляду на це дивовижне видіння, у 1958 році Папа Пій XII проголосив святу Клару покровителькою телебачення.
Померла засновниця кларисок 11 серпня 1253 року, лежачи на голій долівці монастиря св. Даміана, виголошуючи слова подяки та славослов'я Богу. Попрощатися з нею прийшли тисячі людей, а вже за два роки Папа Олександр IV зарахував її до лику святих.
Окрім новоствореного Ордену, свята Клара залишила по собі багату літературну спадщину: власні Правила, Заповіт, Благословення та чотири послання до святої Агнеси Богемської. Ці невеликі за обсягом тексти й досі не втратили своєї актуальності, адже базуються на глибокому особистому досвіді єднання з Богом.